Товариство лісівників України
Ш. Руставелі, 9-А, 54
місто Київ, Україна , 01601
+38 (044) 235-23-48

Новина


23
бер

Захищав кордони України, а тепер оберігає ліс: історія Віктора Котика з Любешева

21 березня світ відзначає Міжнародний день лісів. З цієї нагоди ми вирішили розповісти історію людини, професія якої – піклуватися і оберігати ліси Любешівщини. Вікторові Котику з Любешева – 26. Зараз він працює інженером охорони і захисту лісу у ДП «Любешівське лісомисливське господарство», а за плечима має нелегкий досвід війни. Освоювати нову професію допомагає батько – Василь Котик.

        Гаряче літо 2014

   Служити чоловік почав у 2011 році, у прикордонних військах. Коли у 2014 в Україні почалася війна, на передову разом з побратимами пішов одним із перших з Любешівщини.
   Пекельне літо 2014 Віктор Котик пам’ятає добре, але про свій вибір не жалкує. Радше навпаки: після демобілізації, як пригадує Котик, дуже хотілося на передову, до побратимів. Перший час вдома навіть не міг спокійно спати, бо звик до ночівлі в тісних окопах.
    «Їхали ми, можна сказати, ні з чим. Так само і вернулись. Їхали і не знали, що на нас чекає», – пригадує лісівник.
   На війну Віктор збирався самостійно, купував все теж самотужки. Дещо з військового спорядження діставав з-за кордону, звісно, за власні гроші. Забігаючи наперед, зауважу, що каски і бронежилети Котик із побратимами залишили на передовій, бо там тоді таке добро було на вагу золота.
На початку війни Котик перебував у пункті пропуску «Маринівка», стояв на кордоні. Потім перевели до Маріуполя, а згодом – знову на кордон.
    «Обстріли були кожен день. Не було такого дня, коли було спокійно», – пригадує чоловік.

Новий фах

   Вдома на Віктора Котика чекав довгий період реабілітації, попри те, що після демобілізації хлопець якийсь час продовжував нести службу у прикордонних військах тут, на Волині. Котик не приховує – повертатися до звичного життя було дуже й дуже непросто. З передової чоловік привіз акустичну травму, проти якої лікарі безсилі. Окрім того, позаду – декілька операцій на коліно. Саме проблеми зі здоров’ям змусили Котика обрати спокійнішу професію.
   В університеті хлопець вивчав історію, але для професійного опанування нового фаху Віктор Котик вирішив ще раз стати студентом, тож на базі бакалавра тепер здобуває магістерський рівень освіти за спеціальністю «Лісове господарство».
   Так колишній військовий з історичною освітою став лісівником.
    «Наше головне правило – захищати ліс від порушників. Зараз маємо актуальну проблему – незаконні рубки. Боремося з ними, бо це – наше основне завдання», – характеризує свою діяльність Віктор Котик.
Лісова династія
   Щоправда, переймати досвід Віктор таки має в кого, адже інженером лісового господарства працює його батько – Василь Котик. Чого-чого, а досвіду у Василя Андрійовича вистачає, адже роботу свою чоловік виконує з 1985 року. Про неї Котик-старший розповідає серйозно, але з непідробним захопленням в голосі. Про свій ліс, здається, знає усе.
На питання про те, яка робота найцікавіша, усі лісівники відповідають традиційно однаково – у лісі нема нудних занять.
    «Будь-яка робота в лісі – цікава. Завжди відкриєш для себе щось нове. Ліс – це не статична річ, це динаміка. Сьогодні – так, а завтра вже по-іншому», – розповідає Василь Котик.
Загалом ліс для сім’ї Котиків – невід’ємна частина життя. Тут працюють, тут і відпочивають.
    «Гриби, рибалка, ліс – це в нас постійно було. Ще Вітя ходив в маленькі класи, а я його завжди з собою брав. Буває, на цілий день, а буває, й на всю добу поїдемо до природи», згадує Василь Андрійович.
Зараз такі вилазки через обставини відбуваються не так часто, як хотілося б.
    «Ну нічого, здоров’я поправимо – і знову почнемо їздити», – посміхається Василь Котик синові.

       Той теж відповідає усмішкою.

   Взагалі, за моїми спостереженнями, усмішка – то якийсь невіддільний атрибут людини, яка працює в лісовій галузі. Ніби необхідна частина форменого одягу. Може, таки правду кажуть, що в лісі можуть працювати тільки хороші люди? Принаймні, сім'я Котиків – пряме цьому підтвердження.