З фронту додому. Бойова історія Олександра Вишнівського, мисливствознавця Врадіївського лісового відділення

• Автор:  Спілка воїнів-лісівників України
  
• Загальні новини

Спілка воїнів-лісівників України продовжує розповідати про воїнів-лісівників, які повернулись до роботи після війни у рубриці “З фронту додому”. Під час чергової поїздки до демобілізованих працівників Філія "Південний лісовий офіс" ми вчергове переконались, що їм приділяється належна увага. Жоден бойовий ветеран не поскаржився, що йому не оформили 20% доплат до окладу чи відмовили у допомозі з дровами. А найголовніше - жоден ветеран не звільнений. Скільки б років йому не було. Наступна історія тому підтвердження. Ми зустріли людину, яка двічі ветеран, одна війна була поза межами України.

“Посадив Караджича - посаджу і путіна. Для мене вони усі терористи”, - говорить емоційно Олександр Вишнівський, мисливствознавець Врадіївського лісового відділення. 

Його бойові будні розпочались ще на початку 1995 року, коли для більшості українців слово війна було відоме тільки з підручників історії. Олександр один із тих українських миротворців, які прийшли на підмогу до місій ООН та НАТО. Війна йшла в основному між сербами, які прагнули зберегти колишню комуністичну Югославію та народами, що прагнули незалежності. 

“Тоді військкомати набирали молодих людей в миротворчий батальйон в Боснію і Герцеговину. Я потрапив туди в кінці січня 1995 року. Ми опинилися в самому епіцентрі війни – захищали мирне населення. Крім того, супроводжували гуманітарні вантажі, захищали аеропорти та відновлювали електромережі”, - розповідає Олександр Вишнівський. 

У березні 95-го президент боснійських сербів Радован Караджич підписав секретну "директиву", яка передбачала ліквідацію анклавів, де мешкали босняки-мусульмани. НАТО розпочало активні бойові дії проти них, у відповідь серби взяли у полон миротворців, яких використовували у якості живого щита. 

“Нас у полоні було 280 людей. Пробули ми там 11 днів. Сиділи всі разом - французи, іспанці. Хто завгодно, тільки не росіяни. Жодного не брали в полон. Навіть питав - чому? Сказали є наказ. Що нам з росіянами по різній бік дороги, я зрозумів ще тоді, коли вони підтримували комуністичні уряди. І готові були за це приносити в жертву своїх військових.”

В миротворчій місії Олександр  приймав участь 5 місяців. У 1998 році розпочалось спокійне мирне життя лісівника. За професійно-технічною спеціальністю він - мисливствознавець. Прийшов працювати у Врадіївський лісгосп. 

“Основне завдання полягало у контролі за користувачами мисливських угідь, щоб вони не відстрілювали більшу кількість диких тварин, аніж ту, яка довзвоолена для вилучення з популяції”

Та 2010 року у лісове господарство навідались правоохоронці, які шукали Олександра. 

“Тебе розшукує міжнародний трибунал - кажуть мені. Виявилось Гаазький трибунал надіслав офіційний запит нашим правоохоронцям, щоб я взяв участь у судовому процесі над Радованом Караджичем у якості свідка. За день відкрили візу, і вже наступного дня я в Амстердамі зустрівся у в'язниці з ним особисто. Він знає українську. Думав, що я підставний. Але на суді відповів на всі питання, як серби бомбили мирні села, підривали міни. Всі ці показання мали історичне значення. Йому дали 40 років за геноцид та військові злочини. Моя мрія, щоб до нього приєднався путін”. 

У лютому 2022 Олександру було вже 64 роки. І на цей раз він пішов добровольцем на російсько-українську війну.

“Я знав завжди після тих подій, що це неминуче. Прийшов у ТЦК. Подивились на мене і розвертали. Довго стояв на своєму. В підсумку потрапив у 123 бригаду ТРО. Спочатку слідкували за порядком тут під Первомайськом, потім охороняли Южноукраїнську АЕС, росіяни тоді були дуже близько під Вознесенськом. Пізніше я відповідав за матеріальне забезпечення. Сестра моя діставала десь машини у Європі і передавали нам, волонтери давали буржуйки, амуніцію, генератори”, - пригадує Олександр. 

І на цій війні він, як тоді, пробув 5 місяців. Цього разу за наказом його демобілізували по віку, через офіційно визнаний граничний вік служби у 60-років. 

Олександр дуже милосердний. Після повернення вдома разом з дружиною приймав людей, які постраждали від війни. 

На роботі його поважають. Відправляти на пенсію ніхто не збирався і не збирається. Він дуже потрібний у лісництві, бо знає свою посаду, як 5 пальців. Має понад 25 років стажу. 

Отримує ще по УБД 1995-року всі доплати: 20% до окладу, допомогу з дровами.

Що в нього у 1995-му, що у сьогоднішнього бійця, який тоді тільки народився, одна ціль - всі військові злочинці мають бути покараними, а в Україні повинен панувати мир.