Воїн - лісівник Михайло Шелест

• Загальні новини

Україну захищають мільйони бійців. Серед них і воїни-лісівники. Продовжуємо розповідати про наших Героїв. Михайло Шелест – молодий лісівник філії «Ярмолинецьке лісове господарство». Чоловіку 30 років. Працював лісорубом 6-го розряду.

«Я живу біля лісу. Навіть моя вулиця називається Лісна. І певно, це були знаки. Адже пробував працювати у багатьох сферах, але знайшов себе саме в лісі. Тут гарний колектив, хороші умови праці. Це просто моє!».

Робота лісоруба вважається однією з найнебезпечніших у світі. Тож вимагає він працівників особливих знань, уважності, відповідальності. 

 Михайло каже: «Треба бути обачливим, мати очі навіть на потилиці і «гостре» вухо. Тут важливо не лише бачити та спостерігати за усім, але й відчувати. До прикладу, пішла людина по гриби, не побачила заборонного знаку про звалювання лісу і натрапила на ділянку. Можуть бути різні наслідки, а це людське життя. Тож треба контролювати як своїх працівників, так і ситуацію навколо». 

 Ці навички Михайлу неабияк знадобилися коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Він став сапером. 

Уже 25 лютого був оформлений у 3-тій окремій танковій Залізній бригаді. Спершу тримав тил на Хмельниччині, а менш ніж за місяць став на захист України в Харківській області. 

«Ми тримали оборону. Тоді ті нелюди хотіли влаштувати великий котел, ішли з-під Ізюма на Барвінкове і далі. Але в них нічого не вийшло». 

У боях Михайло отримав контузію. Після лікування знову приступив до служби. Тоді бригада дислокувалася уже в Балаклії. Там знову травма – перелом ноги. Лікування військовий проходив на Хмельниччині. Тільки повернувшись у стрій, розпочався контрнаступ. 

«Буквально на другий день після повернення, під час своєї роботи я наступив на ворожу міну. Так звану «пелюстку». Отримав складу мінно-вибухову травму. Тепер я обмежено-придатний до служби. Оскільки потроху ходжу, продовжую військову справу на Хмельниччині». 

Михайла Шелеста було нагороджено відзнакою та медаллю за поранення — «За жертву крові в боях за волю України».

Після Перемоги воїн планує повернутися працювати в ліс, його чекають колеги. Каже, що лісові навички були корисними навіть на передовій: «Коли ми з товаришами стояли під Балаклією, стався один курйозний випадок. Ворожий дрон знайшов місце, де ми проживали. Вирішили по нас відпрацювати. Оскільки у нашому підрозділі були люди, які мені в батьки годилися, почути обстріл їм було важко. А часу на дію дуже мало - секунди. Мені довелося ними керувати. Скажу відверто: кмітливість, добрий слух, розуміння ситуації + «очі на потилиці» я розвинув в своєму Ярмолинецькому лісгоспі. Завдяки цьому ми залишилися цілими. В подальші дні ці знання виручали неодноразово. За це я дякую своїм товаришам-лісівникам, з якими працював». 

Михайло зізнається і про те, що найбільше болить: «Я хочу, щоб усі мої побратими повернулися додому. І живі і мертві. Багатьох уже немає. Звісно, важливо, щоб родинам, які втратили своїх рідних на війні, допомагали». 

Підтримують воїна-лісівника друзі, рідні, товариші з роботи. А на питання «Що давало сил боротися?», - відповідає: «Я думав, що краще вже віддати життя тут, ніж щоб це пекло дійшло до нас. Це нелюди, вони не розуміють, що роблять». 

Дякуємо нашим воїнам! Ви – наша віра, наш захист! Чекаємо на кожного з вас!