Вінниччина — центр креативних рішень

• Автор:  Петр ЧЕЧЕЛЮК
  
• Публікації, статті, Загальні новини

В доісторичні часи переважну частину лісів Європи становили діброви. Але людина безжалісно розправлялась із священним символом сили і мудрості, цілителем, захисником флори і фауни. Спочатку їх вирубували, деревину спалювали, аби звільнити землі під потреби землеробства, а згодом вирубаний ліс використовували на дрова та будівельні матеріали. Підсумок сумний: дубів стало в десятки разів менше. Сьогодні вони складають 3% усіх лісів Європи, в Україні ця цифра ледве сягає 5%.

   Деградація дібров стала глобальним явищем. Вона характерна для усіх ареалів цієї лісової культури на планеті з ряду причин: через масове всихання, нерегулярність плодоношення, довгий репродуктивний цикл тощо.
   Дуб — корінна деревна формація Вінниччини. Сьогодні його насадження — це 158 тис. га, або 80% загальної площі лісів регіону. З метою відновлення дібров на Поділлі затверджено нову амбіційну стратегію. Виїзне засідання колегії Державного агентства лісових ресурсів України (ДАЛР) у червні минулого року у Вінниці підтвердило, що область стала майданчиком для обміну успішними регіональними лісогосподарськими практиками і центром креативних рішень у лісовій галузі.
  Про це та інше говоримо з багаторічним начальником Вінницького обласного управління лісового і мисливського господарства (ОУЛМГ), доктором сільськогосподарських наук, професором, заслуженим лісівником України Анатолієм Бондарем.
   — Анатолій Омелянович, оприлюднені песимістичні сценарії щодо повноцінного повернення дуба в Україну викликають враження безнадійності і заважають окреслити реальну картину. Ви руйнуєте стереотип сприйняття цієї проблеми.
   — Існують теми, про які важко предметно говорити, тому що від дуже частого вживання вони затерлися і звелися до декларацій. А порушена проблема заслуговує пильної уваги.
   Я почав займатися вирощуванням дуба з першого дня незалежності України — як прийшов на посаду начальника Вінницького ОУЛМГ. Дуби Поділля — це вагома частина мого життя.
   До цього працював на різних посадах у лісовій галузі і бачив, що ми не завжди усе правильно робимо, коли споглядаємо порожні «коридори» у міжряддях дуба чи граба, а власне дуба там одиниці. З цього усе й почалося.
   Ми вважаємо Поділля дубовим регіоном, а де ж наш дуб?! За площами він є, а в лісосічному фонді відсутній. Це стало поштовхом до аналітики: як створити «правильні» лісові насадження, які проблеми їхньої технології. Наші спеціалісти підняли усі багаторічні практичні й теоретичні напрацювання — з точки зору підвищення продуктивності дуба і запасів його деревини. Стояв 1991 рік. У червні ж минулого року на дводенній виїзній колегії ДАЛР України наш курс був схвалений: члени колегії мали змогу побачити у складі лісових культур дуба звичайного — цінні породи горіха чорного, берети лікарської, груші звичайної, черешні, інших порід. Досягненням нашої лісової команди є те, що ми зуміли за згаданий період суттєво поліпшити і прикрасити лісові насадження регіону споконвічною українською лісовою культурою.
  Рубка лісу — це синонім його основного виду догляду і формування. Ми видаляємо неперспективні і відстаючі у рості дерева, а залишаємо найкращий деревостан (т. зв. дерева майбутнього), з якого формуються цінні насадження. Наш досвід специфічний і характерний переважно лише для Поділля. В різних куточках України, де є оптимальні умови для вирощування цієї цінної деревини, необхідно шукати свій порідний стан лісових культур, які підходять до тамтешніх ґрунтів і кліматичних умов.     Саме вони з часом дадуть підвищення продуктивності насаджень запасу.
   Наприклад, якщо у нас середній запас становив 250—270 куб. м з га, то ми, впровадивши наші технології, вже сьогодні бачимо перспективу підвищення продуктивності насаджень, запаси яких у майбутньому сягнуть щонайменше 500—650 куб. м з га. Фінансовий результат — це велика вартість у віддаленій перспективі. Наведу приклад: продуктивність стиглих насаджень дуба тридцять років тому на Поділлі становила 195 куб. м з га, сьогодні — 293 куб. м. Тобто землі, зайняті лісами, повинні давати вдвічі і втричі більшу за традиційну віддачу.
   Це говорить про те, що удосконаленню «дубової економіки» меж не існує. Крім того, що функцію українського лісового господарства я трактую як захисну, як комору кисню. Деревина — це вторинне.
   Якби наша держава була багатшою, то ми змогли б виконати благородну місію — припинити будь-яку лісогосподарську діяльність. Це дало б можливість збільшити площі національних парків і заповідних зон, а лісівники, відповідно, взяли б на себе лише функцію з догляду за ними. Але це поки що мрія. Зважаючи на те, що у країні складна економічна ситуація, цілковито відсутнє державне фінансування лісового господарства, треба виходити з позиції більш раціонального господарювання і забезпечити загальну мету лісівників — створення кращих лісів, ніж їх створили наші попередники.
   — Попри численні дослідження закономірностей «дубової» тематики, обговорення її на усіх рівнях досі відсутня науково обґрунтована національна стратегія його відновлення. З іншого боку: хто сьогодні працює над цією проблемою, той не побачить результатів своїх зусиль. А головне слово скаже третє-четверте покоління після нас — дуб росте 150—200 років. При таких широких горизонтах будь-яке питання стає дещо ефемерним і нерідко відбиває бажання працювати з повною самовіддачею. Чи існують у вас такі проблеми?
    — Я розпочну з кінця запитання. Найкращими проектами виявляються такі, які не передбачають миттєву віддачу. Принаймні для мене і моєї команди. Тут найважливіше — вміння працювати на довгу дистанцію з повною відданістю меті. Руйнування дібров на території України тривало 300 років, тому буде наївним розраховувати на те, що будь-які заходи з цього приводу принесуть миттєвий ефект і зупинять процеси деградації.
  Разом з тим заборона і відмова від ведення господарства в дібровах лише підсилять процес їх біологічного занепаду. Ситуацію врятує комплекс заходів — від селекційно-генетичних до лісовідновлювальних і законодавчих, що називається сталим веденням лісового господарства. Заходи мінімізують інтенсивність всихання посадок дуба і поступово приведуть до підвищення життєздатності та стійкості дібров.
   Не чекаючи на розробку національної стратегії, потрібно негайно вжити ефективних заходів для збереження й відновлення дібров. Що теж миттєво не розв'яже проблему, але частково стабілізує ситуацію. Це прийняття державної цільової програми збереження дібров і відновлення, призначення комісії, яка в рамках цієї програми буде контролювати науково-дослідницькі роботи та роботи з практичного відновлення дуба. Ми повинні на порядок збільшити площі щорічного дібровного лісорозведення, у т. ч. на маргінальних та інших нелісових землях.
З розробкою згаданої стратегії на основі консолідованої волі лісівників і лісокористувачів при повноцінному державному фінансуванні знайде своє місце вирощування високопродуктивних дібров — як лісових екосистем, сталих і довговічних. До лісу не можна ставитися з бухгалтерською міркою, не можна вести мову лише про прибуток. Йдеться про те, що природа — набагато складніша система, ніж лісове господарство, в якому все підпорядковане рентабельності.
    — Які ще проблеми ви бачите на шляху до здійснення мети?
  — Україні потрібне відновлення цільової програми «Діброви» з відповідним матеріально-технічним і фінансовим забезпеченням. Так вважають вчені-лісівники. Разом з тим повинен існувати державний фонд лісовідновлення для внесення лісокультурної застави, як це було у XIX ст., коли обов'язком лісопромисловців було відновлення лісу за власні кошти.
   Є проблеми, які можна розв'язати лише при підтримці держави. В минулі роки ми створювали по 5 тис. га лісів на рік. Нині — 1 тис. В певний час ми дотримувалися ширини міжрядь 8, 10, 12 метрів. При такій технології на одному гектарі насаджень ставало усього 1000—2000 дерев. Ми змінили підхід, перейшовши з 1991 р. на ширину міжрядь 2, 3 і 4 метри. Три—чотири рядки дуба звичайного, по одному ряду горіха чорного, гікорі гіркого, береки лікарської, груші, черешні, модрини, дугласу та ялиці. Такі зміни збільшили запас деревини дуба у два і більше разів.
   Сьогодні ж усі проблеми з лісорозведення упираються в землю і фінанси, а все інше для цього у нас є: навчені люди, технології, розсадники, техніка. Стовідсоткове самофінансування нашого лісового господарства — це госпрозрахункова діяльність лісових підприємств. Держава відмовилася від цієї функції.
   Державі необхідно витягнути саму себе з глибокої рецесії втраченого часу з проблем закріплення в українських лісах дуба. Головним «бенефіціаром» цього процесу повинен виступити симбіоз влади, вчених і лісівників. Розуміння проблеми має чітко артикулюватися на найвищих щаблях влади. Треба взятися за вирішення питання, не боячись аналізувати й ризикувати, з'ясовуючи, що працює, а що ні, і чому.
   Питання про стан дібров стоїть на порядку дня в усіх європейських країнах і на інших континентах. Деградація дуба має вікову історію. Причиною цього є багато чинників: зміна сонячної активності, гідрологічні фактори, ураження дуба шкідниками й хворобами, антропологічний вплив тощо.
   Лісистість Вінницької губернії станом на 1814 р. сягала 41%; у 1991 р. — 11%; за роки незалежності нам вдалося довести її до 13,8%. Щоб вийти на мінімально оптимальну лісистість 15% (а краще було б 20%), лісівники Вінниччини у найближчій і середньостроковій перспективі мають створити близько 30 тис. га високобонітетних лісів. Але бракує землі: область має найвищий в Україні відсоток розораності землі — до 65%! Чорнозем. При цьому дуже поширені ерозійні процеси грунтів, від яких є два шляхи порятунку — заліснення і залуження. Це лише свіжий погляд на старі проблеми.
   Тут багато залежить від волі й настро'ю. Якщо нами опанують скепсис і ниття, справи з місця не зрушать. А якщо в нашій системі цінностей достойне місце посяде слово «ліс», з'явиться надія на прорив, на те, що ми завтра станемо більшими, ніж сьогодні, вірити в перемогу. Але прорив можливий лише з коштами. Без них — це прорив в нікуди.
   — Анатолій Омелянович, у своїй діяльності ви спираєтеся на вивірену методологію, а не на бюрократично мотивовані розумування. Тим паче що ризик не виключений. Чи можна про це детальніше?
   — Безумовно. Спеціалістами лісової галузі в різні часи (від кінця XIX ст. і до сьогодні) зафіксовані кілька хвиль масового відмирання дуба в межах усього ареалу із втратою до 20% дерев. Нині аборигенна порода Вінниччини — граб — масово всихає. Трохи менша тенденція всихання дуба. Впродовж якогось періоду ми спостерігаємо, що проблема зі «здоров'ям» дуба є. Тому добираємо альтернативні породи, але змішуємо їх з дубом як з найбільш цінною породою деревини. Тим паче що на Поділлі грунтові і кліматичні умови оптимально сприятливі для його вирощування.
   Доводиться виконувати величезну роботу з агротехніки створення і способів формування стійких продуктивних культур на вирубах. Обгрунтування і достовірність результатів забезпечуються аналізом великої кількості репрезентативних експериментів і фактичних даних, зібраних з використанням апробованих методів.
Нами була проведена оцінка біологічної продуктивності лісової культури дуба, визначення затрат на створення і формування дубових плантацій, а також розрахований прибуток від такого лісорозведення та лісовідновлення, про що я вже казав. Ця робота велася паралельно з розробкою методичних рекомендацій по створенню і вирощуванню високопродуктивної культури красеня українських лісів.
Усе, як каже наука: висока агротехніка, спрямована на формування посадкових місць, добір посадкового матеріалу, посадка і догляд за культурами до переводу їх у категорію покритих лісом земель. Ліс — це середовище, де усе органічно пов'язане: рослини, деревина, тварини, мікроорганізми. Саме в цьому полягає його повноцінність. Наша мета — діброви шляхом їх насіннєвого відновлення.
   — Однак повернімося до капіталізації проблем лісовідновлення.
   — Найсвятіша заповідь капіталізації: прибутки виробництва треба вкладати в розширене виробництво. Ви запитаєте про бізнес? Бізнес не може розв'язати глобальних проблем галузі. Власне, він служить лише тим, хто ним займається. І тільки у разі успіху.
   Світова практика свідчить, що найвища ефективність фінансування лісового сектора економіки досягається там, де лісове господарство виступає як галузь матеріального виробництва, забезпечена власними доходами від реалізації деревини. Що стосується України, то у нас в лісовій політиці має місце чітко окреслений ухил на користь тактичних, а не стратегічних інтересів. На жаль. Така ситуація таїть у собі реальну небезпеку для майбутнього галузі.
  Сьогоднішній етап прогнозування й розрахунків на віддалену перспективу характеризується тим, що наявність довгострокової стратегії і програми інноваційного розвитку чи форсайту стає «гарним тоном» для усіх складових економіки: ринку, держави, регіонів, бізнесу. Довгостроковим плануванням і розрахунками сьогодні займаються усі: від держав, міст, крупних корпорацій до середнього і навіть дрібного бізнесу. Надмірна увага деяких керівників до короткострокових показників заважає формувати високу вартість у віддаленій перспективі.
   Сьогоднішньому керівникові мають бути притаманні амбіції та висока мета. Фахівці лісової галузі Вінниччини мають свої акценти: Вінниця поставила завдання вивести проект повернення в Україну дібров з пасивної ситуації.
   Без надмірної скромності підкреслю, що мої, Анатолія Бондаря, методи роботи стали уособленням поступального руху лісовідновлення вперед: Вінницьке ОУЛМГ стало школою професійної творчості. Методи нашого господарювання — це переконливе свідчення перспективності державної власності, яка дозволяє реалізовувати довгострокові стратегії розвитку лісової економіки навіть за умов невизначеності. За довгі роки праці в лісовій галузі нам вдалося донести до людей, якими шляхами треба йти, щоб покращити стан лісового господарства.
   P. S. Автор публікації вважає це найбільшою перемогою свого візаві.