“Війна не назавжди, але це діло треба довести до кінця” - воїн-лісівник Геннадій Нестерук

• Автор:  Спілка воїнів-лісівників України
  
• Загальні новини

Геннадій Нестерук до мобілізації працював в Городницькому лісівництві філії Звягельський лісгосп. Лісовій галузі присвятив 22 роки.

“Я з 90-го року працював електриком. Ремонтував обладнання, яке було в Новоград-Волинському лісгоспі, включаючи всі лісівництва, які там були. Їздили, працювали. Обслуговував крани, обладнання, пилорами, станки, нову паркетну лінію”.

В 2021 році лісівництво, де працював чоловік, увійшло до складу Звягельського лісового господарства. Там Геннадій продовжував займатись улюбленою справою. У своїй родині він не один працівник лісової галузі. Разом з ним з 2000-го року на тому ж підприємстві працює його дружина Світлана. Разом мають 4 дітей - двоє шкільного віку, старші донька та син.

“Ніколи не думав, що почнеться така повномасштабна війна. 24 лютого 2022-го року представник військкомату вручив повістку. Я навіть ні на хвилину не задумувався. В обід прийшов додому, зібрав речі і вже з наступного дня пішов в роту охорони у себе в місті. Хочеш не хочеш, а це наш обов’язок захищати свою землю”.

Трохи згодом чоловіка перевели служити на Чернігівщину, боронити кордони від ворога. А через півроку перевівся в 30 окрему механізовану бригаду, де служить на посаді водія. Нині перебувають на Донецькому напрямку. 

“Вожу хлопців на 0. Або туди, які задачі ставить командування. Що на цих дорогах тільки не побачиш. Це страшне. Тільки і залишається вірити в Бога. Росіяни просто зносять все під 0. Часто потрапляємо під обстріли. І тут як пощастить. Що вони хочуть цим досягти? Нам простим людям не зрозуміти, що вони роблять і яка імперія у них в голові”.

‍♂️Часто по дорозі допомагають місцеві мешканці, які попри складні обставини не можуть покинути свій дім. Виносять поїсти. Часто пропонують різну допомогу. Це дозволяє підтримувати бойовий дух воїна-лісівника. 

“Нам дозволяє триматись надія на результати того, що ми робимо. Ми за своє. Це не ми прийшли до них, а вони до нас. Головне довести діло до кінця, а тоді вже буду мріяти, як жити далі”

‍Родину Геннадій бачить не часто. Десь раз на півроку у невеликій відпустці. Втім, постійно зустрічає старшого сина, який воює разом з ним в тій же бригаді на посаді сапера. Днями його син пішов на бойовий вихід і їх позиції накрили міномети. Три сапери, включаючи його сина, тримали під обстрілами позиції поки їх не забрали. Зараз Геннадій, коли відпускає командування, відвідує свого сина у лікарні. Каже, попри що, не віддасть ворогу жодного шматка рідної країни.