Сьогодні - День Героїв. Щорічне свято на честь борців за волю України. Серед них - Ігор Криса, воїн-лісівник з Тернопільщини.

• Автор:  Інформація Подільського лісового офісу
  
• Загальні новини

«В лісі я почуваю себе впевнено. Це як дім: він захищає, оберігає, надихає». Ігор у лісовому господарстві 37 років. За цей час він вивчив ліс до найменших дрібниць. Розпочинав свою лісову кар’єру на Рівненщині майстром лісозаготівельних робіт та помічником лісничого. Згодом переїхав на Тернопільщину. За цей час які тільки посади не займав: помічник лісничого, інженер з охорони і захисту лісу, мисливствознавець, головний лісничий, лісничий, директор лісгоспів. Остання з посад - провідний інженер з ревізійної роботи філії «Чортківського лісове господарство». Пану Ігорю – 59 років.

Найбільше, зізнається воїн-лісівник, йому подобалося вирощувати посадковий матеріал і садити ліс. «Тут ти бачиш результат. Створив культури, доглянув їх і за 3, 5, 10 років отримуєш результат своєї роботи. Зараз цікаво ходити площами, де вже ростуть 20-річні культури. Розумієш, що це твій ліс». 

 В лісі немає проблем, каже Ігор. «Де б не був, навіть якщо десь в дорозі і потрібно переночувати, я завжди зупинявся в лісі. З роками ти починаєш його розуміти, бачити, читати». 

 Рішення захищати Україну та її людей воїн-лісівник прийняв ще у 2015 році. Служив у 1 танковій бригаді, українській піхоті. Згодом повернувся до роботи. 

А 24 лютого, будучи у відпустці, одразу пішов до військової частини і став на оборону кордонів.  Зараз Ігор - заступник командира роти. Починав з півночі - Чернігівщина. Далі Сумська і Харківська області. Схід - Донеччина. Сьогодні на півдні – Запорізький напрямок. 

 «Найскладніше було в перші дні, фактично ніхто не розумів, що потрібно робити і як таке може бути. Кожного дня - обстріли літаками, артилерією, мінометами. А потім звикли до всього». 

Найбільше пам’ятає Ігор, як його бригада потрапила під сильний обстріл за Десною. «Було дуже гаряче, нас просто виводили з позицій. Я побачив дівчину у шоковому стані. Підійшов і сказав «Чи маєте Ви каремат?». Побачивши, що має, Ігор порадив дівчині  лягти в канаву і молитися. «Інакшого виходу просто не було. Дякувати Богу, нашу роту тоді вивели. Після до мене підійшла ця дівчина і сказала, що я врятував їй життя». 

Бригада Ігоря усіма силами намагається допомогти людям, які залишилися в населених пунктах: продуктами, одягом, медикаментами. Інколи доводилося евакуювати населення. 

Лісові знання часом доводиться застосовувати і на війні. Орієнтування в лісі, спорудження фортифікаційних споруд, користування деревиною, - все це неабияк допомагає. 

Сил додає віра. Віра в краще. «Одного разу ми стріляли з пушки. Два  рази вистрілили, а на третій - ні. Механізм перестав працювати. І це нас врятувало. Бо коли ми почали від’їжджати від пушки, те місце обстріляв противник». 

Головна підтримка і опора Ігоря – це його сім’я. Вдома на військового чекають дружина, діти, онуки, батьки. 

Чекаємо на наших воїнів з Перемогою. Віримо в ЗСУ і Україну.