Серед наших воїнів-лісівників захищають Україну не лише чоловіки, а й жінки

• Автор:  Подільський лісовий офіс
  
• Загальні новини

Людмила Макар із Хмельниччини пропрацювала у лісовому господарстві майже 20 років. Прийшла на роботу у 2001 ще 18-річною дівчиною. Спочатку працювала обліковцем на лісокомплексі. Пізніше стала бухгалтером I категорії філії «Старокостянтинвське лісове господарство». Вона відповідала за нарахування заробітної плати, сплату податків, вела звітності.

«У лісовому господарстві працювати досить цікаво. Тут і люди добрі, і сам ліс я дуже люблю. Він у мене асоціюється з душевним спокоєм».

У грудні 2020 Людмила Макар не змогла стояти осторонь подій, які відбувалися у країні. Адже тривала війна, розпочата російськими загонами у квітні 2014. 

 «У той період деякі хлопці з нашого лісгоспу були мобілізовані. Я не могла дивитися на це зі сторони, тож вирішила теж докласти зусиль для наближення нашої перемоги, допомогти нашим військовим і піти служити. Звісно, у мене були вагання. Я думала, що не впораюся, адже завжди здавалося, що військова справа – це більше чоловічий напрямок. Однак, оскільки Старокостянтинів – місто військове, я помітила, що у нас дуже багато військових жінок. Тож задумалася, - чому б не спробувати і мені? Пішла до військкомату і призвалася на військову службу». 

Уже впродовж трьох років пані Людмила служить у радіотехнічних військах на Волині. Воїни радіотехнічних військ – це "очі Повітряних сил", які цілодобово сканують небо, аби виявити у повітрі небезпечні об’єкти та миттєво передати інформацію у командні пункти.

 «Я пройшла військову підготовку, не одне фахове навчання і розпочала свою роботу, яка триває 24/7. У цій справі найголовніше бути мудрою, спокійною, розсудливою і стриманою. Завдяки вчасному виявленню ворожих ракет, шахедів та літаків наша авіація та ППО можуть якісно та ефективно знищувати ворожі цілі. А отже - захистити людей і міста нашої країни».

 Під час війни військова відзначає і роботу лісівників, які продовжують надавати лісоматеріали для обладнання підземних захисних споруд, засобів захисту спеціальної техніки від шахедів. З власного досвіду розповідає: «В одному із місць завдяки лісоматеріалам, умілим діям командира та особового складу була врятована дороговартісна військова техніка мого підрозділу та збереження життя особового складу».

Найголовніша підтримка для військової – це її родина. Чоловік Людмили – офіцер, також захищає Україну. Донька перебуває за кордоном, а 14-річний син в майбутньому мріє продовжити справу батьків та стати військовим.  

Окрім перемоги Людмила Макар мріє: «Щоб уся родина могла зібратися вдома разом. Так, як це було ще до війни. Моя сім’я для мене основне».