ПО ПРАЦІ – ШАНА!

• Автор:  Олександр ГРИГОРКІН, газета «Тронка», Гола Пристань
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Мрії збуваються. У це вірить щаслива жінка з Голої Пристані і представник «найлісівничої» родини Херсонщини Хтось з відомих людей сказав: «Читати про природу – це добре, та набагато краще прогулятися по лісу і прислухатися до неї, вона розкаже вам те, що не написано в книжках». І дійсно, пізнати красу і велич того, що нас оточує, можна тільки занурившись у безмежну таємницю гарних природних куточків, відчути їх серцем і душею. Час, проведений на природі, ніколи не є марним, адже ми отримуємо потужній заряд життєвої енергії від тихої мелодії степового вітру, яскравих барв осінніх краєвидів прибережних заростей, безмежних морських просторів. Полюбіть природу, і вона завжди вірно служитиме вам, підноситиме гарні, незабутні подарунки, емоційну насолоду.

Про Наталю Іванівну Фемич з Голої Пристані можна розповідати багато: її життя пов’язане з лісом, і ця жінка почувається цілком щасливою, бо присвятила багато років улюбленій справі. Та ще й стала прикладом для наслідування для рідних і близьких людей. Сьогодні, навіть тоді, коли досягла пенсійного віку, не покидає її запал, щире бажання послужити ще своїми знаннями і багатим професійним досвідом передусім молодому поколінню, навчити його шанувати і плекати ліс, робити у цьому місці відкриття для себе і своїх друзів.
А почалося все у далекому дитинстві. Вона знала, що її рід походить з Чернігівщини, з краю, багатому на ліси. Його представники дуже рано дізнавалися яким є щастя ранньої ранкової години вдаватися до священнодійства – занурюватись в їмлисту пащу дерев-велетнів. Та й приклад діда-лісника Феодосія багато чому навчив: він віддано служив своїй справі аж до трагічної загибелі на фронтах Другої світової.
Вижити вдові фронтовика з чотирма дітьми було вкрай важко, майже неможливо. Тому, на початку 50-х, бабуся Наталі покинула рідну Городнянщину і опинилася на Донбасі, де з повоєнної руїни відроджували шахти. Там і виникла велика шахтарська родина вимушених переселенців з лісової Чернігівщини. Там, у селищі Водянське Добропільського району Донецької області у 1961 з’явилася на світ Наталя Білоконська.
Зростала допитливою і кмітливою дівчинкою, кожного літа їй випадала нагода побувати на батьківщині предків. Ліси Чернігівщини надихали Наталю докладати зусиль, аби сповна розкрити усі здібності і таланти. І у восьмому класі вона заявила батькові, що, мабуть, піде вчитися до лісового технікуму. Рішення доньки той сприйняв з радістю.
Велико-Анадольський лісовий технікум знаходився у Волновахському районі Донецької області, а тамтешній ліс вважався колискою степового розведення і був створений знаним лісоводом Віктором Єгоровичем фон Граффом. Фактично, ця людина спорудила собі пам’ятник при житті – настільки розкішними виявилися її лісові творіння!
У цьому технікумі Наталя вчилася з вересня 1976-го до березня 1980 року, вважає цей період найкращим у житті, найнасиченішим різноманітними подіями. Запам’яталися дуже змістовні практики, уважні і вдумливі, доброзичливі до вихованців педагоги. Але, найголовніше, - вона постійно знаходилась у лісі, пізнавала його.
Закінчила навчальний заклад з відзнакою і отримала направлення працювати майстром лісу до Торезького лісгоспу Шахтарського лісництва. Тоді потреба у спеціалістах лісової галузі була великою, і Наталя невдовзі скористувалася правом вступити до вишу без екзаменів, оскільки технікум закінчила з «червоним» дипломом. Так стала студенткою Воронезького лісо-технічного інституту.
У 1984 році Наталя вийшла заміж за одногрупника по технікуму Миколу Фемича, який після  трирічної служби на північному флоті  шукав роботу за спеціальністю і дослухався поради знайомих поїхати на Голопристанщину. Так він потрапив до Голопристанського лісгоспу, а у 1985 році до нього приєдналася і дружина, пройшовши шлях від майстра лісу до інженера лісових культур.
Подружжя Фемичів мають трьох доньок, двоє з яких, Вероніка і Лілія, пішли шляхом батьків. Обидві з відзнакою закінчили Харківський аграрний університет (факультет «лісове господарство»). Вероніка разом з чоловіком Олександром працюють нині у ДП «Полтавське ЛМГ». А Лілія трудиться у Голопристанському лісгоспі інженером-лісопатологом.
Молодший брат Наталі Іванівни Фемич Валентин також закінчив Велико-Анадольський технікум, заочно – Новочеркаський лісомеліоративний інститут, і понад 20 років очолює Новомаячківське лісництво ДП «Великокопанівське ЛМГ». А внук Назар з першого класу відвідує учнівське лісництво «Дубок», про яке слід розповісти докладніше.
Усе розпочалося у 2004 році, коли до Наталі Іванівни звернулася відомий педагог з Малих Копанів Л.І. Андрієць з проханням стати наставником гуртка юних любителів природи, котрий у 2008 року перетворився на загальновідоме нині шкільне лісництво «Олешки». Фемич радо підтримала усі ініціативи малокопанівських вчителів і вихованців, постійно брала участь разом з ними у Всеукраїнських зльотах, розповідала дітям про тонкощі лісівницької професії, допомагала писати дослідницькі праці.
А у 2016 році керівництво Голопристанського міського Центру дитячої та юнацької творчості звернулося до Наталі Іванівни з проханням створити своє учнівське лісництво. Тож у вересні цього року «Дубок» відзначатиме своє перше п’ятиріччя. З 2017-го його вихованці постійно перемагають на Всеукраїнському рівні у конкурсах «Ліси для нащадків», «Юннатівський зеленбуд», «Дослідницький марафон», «Біощит» та « Вчимося заповідувати» В активі «дубківців» вже немало дипломів і грамот від Національного еколого-натуралістичного центру. У 2019 році на Чернігівщині «Дубок» представляв Херсонщину на XIII Всеукраїнському зльоті юних лісівників і виборов II місце за науково-дослідницьку роботу «Вирощування лісових культур на великому згарищі в Голопристанському лісництві в умовах Нижньодніпровських пісків». На сьогодні у шкільному лісництві займається до 15 дітей, і виїзд до лісу для них – завжди радість.
Наталя Іванівна Фемич вірить: мрії збуваються. Незважаючи на те, що у 28 років вона стала круглою сиротою, не загубилася на тернистих життєвих стежинах, зуміла здолати численні труднощі, опанувала улюбленою професією і вже має 38 років стажу у лісовій галузі. Мріяла також стати сільським вчителем у селі, а стала наставником дітей, об’єднавши їх навколо величної ідеї пізнання природи, виховання любові до навколишнього середовища.
Наполегливість, завзятість, бажання здобувати все нові і нові вершини на життєвій ниві, на професійному поприщі сприяли тому, що нині Наталя Іванівна може сміливо заявити – її родина є «найлісівничою» на Херсонщині. А також про те, що є щасливою людиною, і головне – здатною ділитися своїм щастям з іншими.
Олександр ГРИГОРКІН, редактор газети «Тронка», м. Гола Пристань.