Олександр Рибчинський: " Разом маємо наближати Перемогу"

• Автор:  Сергій ЦЮРИЦЬ
  
• Загальні новини

24 лютого 2022 року росія віроломно розпочала повномасштабну війну з Україною. Стоп’ятдесятитисячна орда під ранок, як і нацистська Німеччина 83 роки тому, без оголошення війни вдерлась на наші землі зі Сходу, Півночі і Півдня. Особливо зухвалим і підступним був їх наступ з колись «братньої» білорусії: колони бронетехніки розтяглись на кілометри, небо Київщини від рашистських вертольотів спершу почорніло, а потім і зовсім зникло за ворожими парашутами. Світ завмер від жаху. Багато хто вважав, що Україна більше трьох днів не протримається. У мінську з комплектами парадних кітелів вже чекала всяка нечисть із януковичем, сподіваючись на бліц-кріг. Їм не терпілося на парад до столиці України. Лісівники Волині у той час, як пригадується, отримували зброю і готувалися до найгірших сценаріїв. Багато хто з перших же годин пішли добровольцями або були призвані у ЗСУ, ТРО, інші збройні підрозділи. Життя ставало на військові рейки. Близькість білорусії, з якої відбулося вторгнення, вимагала рішучих дій по укріпленню українсько-білоруського кордону. З якими викликами зустрілася Волинська обласна організація Товариства лісівників України, як діяла і працювала ці два роки, у якому стані зараз, говоримо з головою тепер вже об’єднаної Волинсько-Рівненської міжрегіональної організації ТЛУ Олександром Рибчинським.

– Олександре Павловичу, Ви перебрали кермо товаристівцями від Бориса Бабеляса, але добре обізнані з усіма діями облорганізації у найперші дні повномасштабної війни. Була розгубленість, на що сподівався ворог?

– Стільки ж перед тим із телевізорів, інтернетвидань – наших вітчизняних і російських – говорилося, що росія проводить свої планові навчання і в Україну йти війною не збирається, що це вторгнення всіх поставило у ступор. Як же так! Такого не може бути… Але на Луцькому військовому аеродрому біля 4 ранку прогриміли вибухи, як і в інших містах України. Розгубленість? Вона була у більшості людей. Пригадуєте, що творилося на всіх вокзалах? У бік західних кордонів колони автівок, бусів, автобусів здавалися одним суцільним потоком. Польща пропускала усіх біженців навіть без закордонних паспортів. Чи розгубилися лісівники? Ніхто з них не кинув роботу і нікуди не поїхав. Хіба що до військкомату чи на своє робоче місце. Думаю, свою роль у ті дні зіграло й те, що мій попередник на цій посаді Борис Бабеляс – колишній десантник, свого часу брав участь у миротворчій місії в Карабаху. Дуже рішуче, сміливо і грамотно спрацював тоді ще начальник управління, а нині директор Поліського лісового офісу Олександр Кватирко, всі управлінці, директорський корпус, лісничі, профспілкові лідери… Далися взнаки роки наших протипожежних навчань, змагань з лісівничого багатоборства, нічні чергуванні і рейди, а й навіть футбольні чемпіонати з футболу, перетягування канату… Більшість з наших працівників знали, як поводитись із зброєю, були фізично підготовлені до всіх можливих катаклізмів і несподіванок. Думаю, в лісівників розгубленості не було. Звичайно, серед товаристівців було і є чимало жінок, дівчат, хлопців, що прийшли в галузь одразу після закінчення коледжів й університетів… Але поруч із ними були й наші досвідчені лісівники, що з 2014 року встигли повоювати на Сході, захищаючи суверенітет України.

– В активі товаристівців, а на той час членами ТЛУ була абсолютна більшість працівників галузі, – надзвичайно багато всіляких акцій та потрібних справ. Про які б Вам хотілося розповісти нашим читачам?

– Від найперших днів лісівники фактично стали командою швидкого реагування. Відгукувалися на всі виклики і прохання, які тільки виникали. Потрібні берці, форма, бронежилет, нічний приціл, тепловізор, автомобіль для когось із наших, призваних у військо лісівників, – шукали, купували, передавали бійцю. Допомагали в облаштуванні бліндажів, ліній оборони на українсько-білоруському кордоні, забезпечували дровами блок-пости. З перших днів війни облорганізація взялася за створення гуманітарного хабу, пізніше при управлінні ми створили Благодійний фонд «Поліський лісівник», налагодили логістику, гуманітарні вантажі з найпотрібнішим – медикаментами, технічними засобами, засобами гігієни та продуктами харчування – чи не щотижня стали відряджати військовим безпосередньо на фронт, мирним жителям – у визволені від ворога міста і села. Це десятки тонн найрізноманітніших вантажів військового і цивільного призначення. А ще передали для ЗСУ, Нацгвардії, прикордонних військ, ТРО сотні одиниць техніки. Облаштовували житло для внутрішньо переміщених осіб… Допомагали прикордонникам в охороні кордону… Підтримували сім’ї наших працівників, які пішли захищати країну. 

– Багато лісівників воює?

– Тільки з Волині і Рівненщини зараз захищають нашу країну від ворога 275 працівників філій. Маємо 47 демобілізованих лісівників. Загиблих вже 21. Загалом же по Україні 99 загиблих та 41 зниклих безвісті лісівників. Маємо берегти про них пам’ять, допомагати сім’ям Героїв. Це також обов’язок товаристівців. 

– Як позначилася на роботі облорганізації ТЛУ реформа лісової галузі?

– Нам довелося з цим рахуватися. Ось хоч би в організаційному плані. В облорганізації налічувалося 25 первинних організацій ТЛУ – 24 у державних лісопідприємствах та 1 у Черемському природному заповіднику. Після реорганізації на Волині відбулося укрупнення державних лісогосподарських підприємств, з 24 стало 10. Відтак всі вони увійшли до новосформованого ДП "Ліси України", було утворено Поліський лісовий офіс, якому підпорядкували філії державних підприємств Волинської і Рівненської області. У свою чергу з двох лісомисливських управлінь  Волинського і Рівненського – утворено єдине Північно-Західне міжрегіональне управління ЛМГ, яке підпорядковується Держлісагентству. Ми змушені були провести позачергові звітно-виборні збори у наших первинних організаціях, обрати їх голів. Вже у цьому році за рекомендацією Президії Товариства лісівників України до Волинської облорганізації влилися первинні організації ТЛУ філій державних підприємств Рівненщини. Такі укрупнення відбулися й в інших регіонах країни. Це щодо організаційних питань. В іншому продовжуємо працювати згідно планів. Звісно, всі товаристівці професійно займаються своїм безпосереднім професійним обов’язком – створенням нових лісових культур, доглядом за насадженнями, охороною і захистом лісу. Не полишили без уваги й роботу з громадськістю, науковцями, разом з працівниками Волинського обласного еколого-натуралістичного центру, Лісівничим молодіжним центром дбаємо про лісівничу зміну. На Волині діє близько шести десятків учнівських лісництв, чимало їх і на Рівненщині. Вони потребують уваги і професійного лісівничого супроводу.

– Олександре Павловичу, минулого року на Всеукраїнському зльоті учнівських лісництв гран-прі здобула команда юних лісівників Волині. За традицією наша область має приймати черговий юннатівський форум. Коли планується його проведення і що робить облорганізація ТЛУ, щоб він пройшов на найвищому рівні?

– Всеукраїнський зліт заплановано на середину жовтня. Це вже осінь. Нам би хотілося, щоб він був влітку, коли надворі ще тепло. Хотілося б показати юннатам наші філії, звозити у Лісівничий молодіжний центр, пройтися екологічними стежками, пригостити чорницями та малиною. Знаю, що заслужений працівник освіти України, директор ВОЕНЦ Валентина Остапчук працює над тим, щоб Всеукраїнський зліт відбувався влітку, принаймні у вересні. Звісно, всі товаристівці, а серед них і заслужений лісівник України, директор Поліського лісового офісу Олександр Кватирко зі всією командою, і начальник Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Сергій Чуприна з колегами, і лісівники-ветерани долучаться до проведення цього юннатівського форуму.

– Що в найближчих планах Товариства?

– Готуємось до весняних лісопосадок, Президентської акції "Зелена країна". Звісно, війна вносить свої корективи, але ми не припиняємо роботу  по озелененню. У міру можливості братимемо участь у створенні лісових культур, залучатимемо до цього громадськість, студентську та шкільну молодь. Плануємо проведення виставок, лісових уроків, екскурсії у Лісівничий молодіжний центр, на лісорозсадники, у філії лісо підприємств, походи екологічними стежками, зустрічі зі школярами. Будуть конкурси дитячих малюнків і есе на лісівничу тематику. Наші воїни захищають Україну на фронтах, а ми маємо дбати за її розвиток тут. Разом маємо наближати Перемогу.

– Олександре Павловичу,  дякую Вам за відверту і щиру розмову. І Перемоги усім нам.

Сергій ЦЮРИЦЬ.