Олександр Грицай: Наші люди гідні найвищих нагород. Як працюють лісівники південного форпосту

• Автор:  Інна ПОГОРІЛА, Газета “Природа і суспільство”
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Миколаївські лісівники – не менші герої, ніж херсонські, запорізькі чи іншого регіону. Область із перших днів війни стала фактично передовою, тримаючи тил і фронт одночасно. Миколаївщину обстрілюють щодня з різних видів зброї.

В обласному управлінні лісового та мисливського господарства відверто кажуть, що уникнути пожеж цього літа точно не вдасться. Але це не значить, що до нових викликів тут не готуються і на війну все спишуть. Якраз навпаки.

Як лісівнича галузь області готується до нових викликів, як допомагає тримати оборону ЗСУ та які наслідки війни вже відчуває, розповів начальник Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександр Грицай.

– Олександре Анатолійовичу, нещодавно Миколаївщину відвідав Голова Держлісагентства Юрій Болоховець. Які проблемні питання обговорювалися з лісівниками області та які завдання ставилися?

– Під час візиту Юрій Віталійович ознайомився з ситуацією безпосередньо на місці, оглянув оборонні споруди. Побачив все на власні очі.

Ми багато спілкувалися, мали зустріч із головою Миколаївської ОДА Віталієм Кімом та його заступниками. Говорили про допомогу, що надається Збройним Силам України, про те, що надалі необхідно – адже оборонні споруди для наших бійців і надалі потребуватимуть укріплення. Побували і безпосередньо на деяких позиціях, спілкувалися з солдатами. Вони дякували, що постачаємо лісоматеріали для бліндажів, казали, що як є лісопродукція, то і їм є де голови прикрити. А деревини ще буде потрібно чимало – щоб відтіснити ворога чимдалі від Миколаєва.

Інші важливі питання, які ми обговорювали з Юрієм Віталійовичем, стосувалися безпосередньо нашої роботи – як зберегти колективи за відсутності бюджетного фінансування, чим зможе допомогти нам галузь. Ішлося також про те, як будемо допомагати людям евакуюватися у разі небезпеки.

Переконаний, що у безпечних регіонах лісівники нас гарно зустрінуть. У цьому плані хочу особливо відзначити моїх колег із Волині. Досі ми не мали жодної відмови від них у будь-яких потребах, незважаючи на масштаби. Відчуваємо підтримку навіть без зайвих прохань. І це стосується всієї галузі – така у нас корпоративна етика – не залишати один одного в біді.

Ще одне із завдань – вберегти насадження Миколаївщини від пожеж. У нас зараз спека, вітер, що сприяє поширенню вогню. Наш біль – це Кінбурнська коса, де розташовано 9 тис. га наших територій. Зв’язку з працівниками, які там, практично не маємо. Доступ до тих територій – теж окреме питання. А там же ростуть вручну створені лісівниками хвойні насадження. Робимо все можливе і неможливе, щоб не дати вогню знищити ліс. Якщо нічого не робити у разі виникнення пожежі, то все, що садилося 20 років тому і ще раніше, може в один момент разом із людьми та селами перетворитися на попелище. Тим паче, що там теж завжди спека та вітер.

– Яка ситуація, загалом, в області з угіддями та лісогосподарствами?

– Працює 4 лісогосподарські підприємства. Зв’язок є з усіма керівниками, лісничими, майстрами, навіть на окупованих територіях вони виконують свій безпосередній обов’язок. От взяти Кінбурнську косу, де розміщено два лісництва Миколаївського лісгоспу – Василівське та Кінбурнське. В них є пожежні автомобілі, трактори для проведення догляду за мінералізованими смугами. Люди працюють ледве не в касках, але виїжджають на гасіння будь-якого загорання за першої можливості.

– Вам Голова агентства поставив багато завдань, обговорювалося чимало важливих питань. Але наскільки все це реалістично виконувати, коли область на передовій і тримає фронт?

– Згоден – перепон багато. Але ми впораємося. Щодо лісоматеріалів, наприклад, вирішили так: що можемо, робимо ми, надаємо все необхідне Збройним Силам України, а що не можемо, то підключаються лісогосподарські підприємства західних регіонів, які поставляють нам ліс залізницею, а ми вже автомобільним транспортом доставимо військовим.

Щодо пожежогасіння, то буває по-різному. На тому ж Кінбурні може приїхати кілька «Градів», стати серед лісу, вистріляти по Очакову весь боєкомплект, вогонь летить в усі боки, але наші лісівники можуть прибути сюди тільки після від’їзду окупантів. Тому що їхати на гасіння під час їхньої присутності – це надзвичайно великий ризик.

– Де ще напружена ситуація, крім Кінбурна?

– Миколаїв не припиняють обстрілювати, щодня до міста та околиці щось прилітає. Вся приміська зона з боку Херсона прострілюється. При попаданні в місто горять будинки, при потраплянні в ліс – горить ліс. З боку Баштанки та Снігурівки зараз і хліб горить (поля, засаджені пшеницею) і ліси теж. Виїжджаємо на пожежі разом із працівниками ДСНС. І тоді лише починаємо гасіння, коли є можливість. Вогонь іноді вже встигає зробити чимало шкоди.

– Чи рахували ви хоча б приблизно, бо про точні цифри навряд чи можна зараз говорити, які збитки несе лісове господарство області через обстріли і через неможливість нормально вести економічну діяльність?

– Від початку війни пожежі пройшлися по 772 гектарах наших лісових масивів (станом на 16 червня). І це все винятково через бойові дії. Такі великі площі якраз тому, що обстріли не вщухають, а не завжди є можливість виїхати вчасно.

Щодо економіки держлісгоспів аналізувати чи прогнозувати щось дуже важко. Миколаївщина не є лісовим регіоном. Ліси тут виконують більше екологічну та захисну функцію. Тож ми планували додатково заробляти на розвитку туризму, що точно неможливо зараз. Сподіваємося хоч якісь доходи отримати від ведення сільськогосподарської діяльності. Але йдеться не про економіку, а більше про виживання. Про відновлення економіки держлісгоспів ми поговоримо після нашої Перемоги.

– Чи вдалося провести посадку лісу навесні?

– Ліси ми садили за кожної можливості. Адже мали вирощені сіянці, незважаючи ні на що, хочеться виконати програму «Зелена країна». Проводимо і догляди за лісовими культурами. Не можна ж так лишати посаджені культури та молодий ліс. Не всюди це вдається, адже є площі заміновані, на яких працювати не зможемо, доки не перевірять їх піротехніки. Якщо ж територія безпечна, то проводимо всі необхідні лісогосподарські заходи. На Миколаївщині культури і так досить важко приймаються, а через війну, якщо нічого не робити, може взагалі все пропасти.

Тож попри все, цієї весни ми посадили новий ліс на 120 гектарах. Це те, що вдалося зробити, тобто був доступ до лісокультурних площ і була безпечна ситуація. На тому ж Кінбурні, на жаль, нічого не садили, хоча плани були. А в деяких місцях небезпечно проводити лісогосподарські роботи через замінування.