Товариство лісівників України
Ш. Руставелі, 9-А, 54
місто Київ, Україна , 01601
+38 (044) 235-23-48

Новина


27
лис

«Нам не соромно дивитися в очі дібровам»

Житомирщина – це не лише вічнозелене Полісся. Це й Лісостеп на півдні області, де королем лісу є дуб звичайний.
   Лісівники вірять у те, що реформування галузі пройде з урахуванням усього нагромадженого досвіду та наукового обґрунтування, що будуть враховані думки фахівців, що зміни підуть на користь лісу та людям.
   З-поміж майже двох десятків лісгоспів, які входять до сфери обласного управління лісового і мисливського господарства, державне підприємство «Бердичівське лісове господарство» виділяється вже тим, що належить до зони Лісостепу. Зелені масиви загальною площею понад 25 тис. га розкидані на території чотирьох районів – Бердичівського, Любарського, Романівського, Чу­днівського, велика розгалуженість їх (аж 57 окремих контурів) зумовлює специфіку підприємства, певною мірою визначає його особливість. На відміну від сусідів із центрального українського Полісся з його переважно сосновими насадженнями, тут представлені 36 лісоутворюючих порід, в основному листяних.
   Були у боргах, як у шовках. Через два роки лісгоспу виповниться 80 – організований 1938 р. на базі колишніх Бердичівського і Дзержинського ліспромгоспів, лісових масивів райлісгоспів. За роки існування неодноразово зазнавав змін, на сьогодні об’єднує сім лісництв – Богданівське, Гвоздяренське, Любарське, Миропільське, Романівське, Чорнолозьке, Чуднівське. У 2008 р. колектив очолив Олександр Мудревський, котрий до того пройшов школу незаперечного авторитета у галузі Валентина Ейсмонта – вісім років працював на посаді головного інженера Коростишівського лісгоспу. Там його й знайшла пропозиція стати біля керма підприємства у Бердичеві, найвідсталішого в об’єднанні. Не злякався труднощів, хоча знав, що доведеться нелегко. Були у боргах, наче у шовках, мали велику заборгованість по зарплаті, не мали надійної техніки, у транспортному цеху – ні токарного верстата, ні зварювального апарата.
   Тепер у господарстві – потужний автотранспортний парк, новий проміжний склад. Відвантаження деревини організовано не на одній станції, як раніше, а на двох, у Разіно та Бердичеві, що дуже важливо для розгалуженого підприємства. Давно забули про борги, наростили обсяг заготівлі продукції – загальна сума реалізації за три квартали цього року, наприклад, становить 45 млн грн, що на 18% більше порівняно з відповідним періодом 2015-го. Перерахували до бюджетів усіх рівнів 10 млн грн, до Пенсійного фонду – майже 4 млн. Заробітну плату довели до 5170 млн грн. Не втомлюватиму читача більше цифрами, скажу лише, що за підсумками трудового суперництва лісгосп – у п’ятірці кращих в обласному об’єднанні. А раніше плентався у хвості. Успіхи Олександр Миколайович пов’язує, насамперед, з високим професіоналізмом кожного члена колективу, самовідданою працею. Люди повірили йому, а він зумів вибудувати чіткий, злагоджений механізм, який діє безвідмовно. Тут панує ділова, творча атмосфера, панують взаєморозуміння, взаємопідтримка.
   – Головне наше завдання, – розповів директор, – вирощування і догляд за лісом. Змінюються кліматичні умови, які негативно позначаються на культурах, тому мусимо постійно перебувати в пошуку, експериментувати з породами, вводити нові, стійкіші до високих температур. З цим у нас справляється лісова служба, очолювана мудрим спеціалістом і наставником молодих, аксакалом у лісовому господарстві Григорієм Іванюком. У нього такі знання, такий досвід, що хоч книжку пиши – буде справжнім підручником життя.
   Так, Григорій Михайлович, «лісовий агроном», як він сам себе називає, – 30 років на посаді головного лісничого, причому на одному місці. Під його керівництвом посаджено понад 10 тис. га лісу! «Нам не соромно дивитися в очі дібровам на будь-якій ділянці підприємства, – сказав. – Образливо лише, коли чуєш по радіо чи читаєш у газетах, що називають лісівників злодіями». У нього свій погляд на ведення лісового господарства та реформування галузі, з ним цікаво розмовляти, від нього дізнаєшся багато такого, чого не вичитаєш у літературі чи пресі. На жаль, обсяг статті не дає змоги викласти все це на сторінках журналу, тому ми підготуємо окрему публікацію – розмову з «лісовим агрономом». Тепер же час вирушати в дорогу, до молодших колег Григорія Михайловича.
   Чи любо в Любарському лісництві? Поки намотуємо кілометри, а від Бердичева до Любара їх понад 80, переконуюся, що в господарстві акцент роблять на лісовідтворення. Не реалізація деревини в центрі уваги, а плекання високопродуктивних насаджень. Докласти ж рук є до чого: із 41 тис. куб. м головного користування майже половина – м’яколистяні. Немалу площу донедавна займала ялина, але внаслідок суцільного всихання довелося вирубувати. Нині та ж історія повторюється з ясеном, сосною. Чим замінити їх, як не помилитися, підбираючи породи? Ставку зробили на дубове господарство: якщо наприкінці 70-х років дуб звичайний ріс на 48% площ, то сьогодні – на 65,4%. Почали вводити дуб червоний, горіх чорний, які добре почувають себе, випробовують низку нових для краю. Скажімо, крім сосни звичайної на піщаних ділянках можна побачити сосну кримську, веймутова, австрійську, банкса, навіть чорну…
    Сіянці вирощують у розсадниках при кожному лісництві – базового не створювали, щоб не перевозити садивний матеріал на сотню і більше кілометрів. Організували солідну насіннєву базу, наприклад, мають постійну лісонасіннєву ділянку площею 26,5 га прищепленого (за участю відомого науковця Василя Білоуса) дуба звичайного. Власного високоякісного жолудя в урожайні роки заготовляють стільки, що вистачає для себе і ще й на продаж, хоч садять багато – на місці осики, вільхи, берези. У Чуднівському лісництві лісничий Володимир Костецький показав 11-гектарну діброву, де десять років тому ріс сякий-такий граб. Протягом трьох років вирубували, садили дуб звичайний – і радують зір культури, які вже давно зімкнулися. Такі чудові молоді насадження – обіруч усієї траси.
   Нарешті в’їжджаємо на територію древньої Болохівської землі. Зустрічає лісничий Любарського лісництва Василь Ланов’юк. Відчуваю, що тут справді любо: садиба, наче зійшла з картини талановитого художника. Ажурний місток через продовгувате озеро, над яким раз по раз скидається риба; оригінальна споруда офісу, що відбивається у водному дзеркалі; садок і розкішна пасіка в ньому; екологічна стежка крізь дендропарк… Коли зважити на те, що колись на цьому місці стояв монастир, то аж проситься наректи його «божим місцем». Хоча відомо, що найсвятіші та блаженніші на землі місця, передусім, позначені плодами людської праці, звитяги, терпіння. Неважко уявити, скільки зусиль було докладено колективом на чолі з Василем Якимовичем до творіння цієї краси впродовж 19 років – стільки часу він керує лісництвом. Не випадково визнавали його кращим лісничим України.
   Не менш вражають розсадник лісових культур і шкілка декоративних, а також теплиці, де проводять зелене живцювання екзотів, вражає сам ліс. Нас супроводжує разом зі своїм чотириногим другом майстер обходу Василь Сергійчук, котрий мешкає з родиною на лісовому кордоні. Оглядаємо дивовижний заказник «Бучина», закладений ще в середині 60-х років сіянцями з Прикарпаття. Буки вже такі, що й не обійняти – в діаметрі по 30–40 см. Особливо потужні деревостани в тих, які ростуть в оточенні ясенів і кленів – очистилися від гілок, стрімко тягнуться вгору, набираючи кубомасу. Навколо багато й молодняку. Чимало насіння вітри перенесли на сусідню, через дорогу, ділянку, де було ялиново-модринове насадження. Ялину зрубали, коли почала масово всихати, а кращі екземпляри стиглої модрини залишили як насінники. Тепер там хвилюється море юних модрин і не менше буків. Поруч з цими тендітними рослинами ми сфотографували директора Олександра Мудревського.
    Не менше задоволення отримали від знайомства з ботанічною пам’яткою природи «Деревицькі модрини» площею 22 га, де взято під охорону сім плюсових дерев дуба звичайного і дев’ять – модрини європейської.
   – Модринам до 115 років, добре плодоносять, – розповів лісничий Василь Лановюк. – Крім насіння, плануємо заготовляти й живці для щеплення. Неподалік бачите молоду діброву – дуб звичайний із супутніми дубом червоним, кленом, липою, у низинах – з вільхою. Грунти в нас темно-сірі лісові та деревно-опідзолені чорноземи. От і маємо багате розмаїття дерев, кущів. Щоправда, вирощувати їх нелегко – потребують доглядів і доглядів.
   «У лісі, як у старенькій хаті – тепло і затишно». Модрина – серед улюблених порід й у лісничого Миропільського лісництва Миколи Ковтонюка. Чотири роки тому на 50-річчя йому зробили незвичний подарунок – посадили колективом в урочищі «Юхремова сосна» модриновий бір. У процесі доповнення підсаджували сосну – і радує тепер те насадження і лісничого, і майстра лісу Віктора Євгеновича Назарука. Як радують іншого Назарука – Віктора Анатолійовича, теж майстра лісу сусіднього обходу, молоді діброви. Він ще наприкінці кожного року дарує свято дітворі – новорічні ялинки. І так уже два десятиріччя. Славиться це лісництво не тільки своїми лісами, а й лісовими дорогами, які простяглися більш як на сім км. Так, з’єднали села Вільха і Мала Козара – між ними за негоди можна було проїхати лише возом. Тепер і люди не надякуються, і до віддалених масивів шлях відкрився.
   – У лісі, як у старенькій хаті, тепло і затишно, – образно висловився Микола Ковтонюк. – Вболіваємо, щоб він і надалі залишався державним, щоб був ліс і ми були при роботі та при здоров’ї.
   Того ж бажають і члени лісокультурної ланки Богданівського лісництва, котрих ми застали за прополюванням рядків дуба звичайного. А заїхали на плантацію за порадою головного лісничого Григорія Івасюка, аби зустрітися з єдиною серед лісової охорони підприємства жінкою, та ще й кавалером ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Тетяною Бондарчук.
   – В обході тривалий час працював лісником її чоловік Сергій, поки важко не захворів і 2008 року не відійшов в інші світи, – розповів Григорій Михайлович. – Залишилася з трьома малими дітьми на руках, жили на лісовому кордоні. Ми запропонували їй робоче місце чоловіка – і не помилилися. Обхід розташований у зеленій зоні Бердичева, насадження захисні, одні з найкращих у лісництві. Недаремно три роки тому була удостоєна високої державної нагороди.
   – У мене не було ніяких заощаджень, бо всі гроші пішли на лікарів у Київ, – згадує пані Тетяна. – Безмежно вдячна колективу за підтримку – дім допомогли купити, дітей на ноги поставити. Стараюся не підводити колег, усю душу вкладаю в роботу, в лісові культури.
   Ця зустріч виокремила ще одну грань діяльності лісгоспу – турботу про кожного працівника. Тут нікого не залишать у біді, порадіють успіхам і розділять мить щастя. Дирекція, профком дбають про створення належних умов для праці та відпочинку, стараються перетворити контори лісництв на сучасні офіси, а садиби – на візитівки населених пунктів, де розташовані. Допомагають населенню, школам, лікарням. Вчать екологічної культури, відкриваючи нові й нові рекреаційні пункти в людних місцях, прокладаючи пізнавальні стежки в природу. Вчать любити й берегти ліс дітей, залучаючи їх до занять в учнівських лісництвах, до лісокультурних акцій. І як лісівники всієї країн, працівники Бердичівського лісгоспу живуть передчуттям змін у галузі. Вони вірять у те, що реформування її пройде з урахуванням усього нагромадженого досвіду та наукового обґрунтування, що будуть враховані думки фахівців, що зміни підуть на користь лісу та людям.