Місце оборони, захисту та порятунку. Історичні таємниці волинських лісів

• Автор:  НАТАЛЯ ПАХАЙЧУК, Район. Історія
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Як багато ми знаємо про історію лісу? Ліс завжди дбайливо огортав Волинь. Лихоліття воєн не минули для безслідно. Саме тут зароджувалася надія на Незалежність – Українська повстанська армія. Як в умовах сучасності вдається оберігати це дітище, журналісти Район.Історія поспілкувалися з директором Поліського лісового офісу Олександром Кватирком.

Ми розмовляли стандартно про все, що стосується роботи лісівників. Але цього разу крізь призму архівних світлин, книг, спогадів та часу.

«Про що б не була розмова, якого б напрямку ми зараз не торкнулися, це завжди буде про наших людей. Стіни Поліського офісу зараз прикрашають ретросвітлини на лісову тематику з різних періодів, які віднайшли в архівах працівники. На жаль, не всіх людей уже можемо ідентифікувати, навіть вказати точний рік фото буває важко. Але всі ці світлини дуже для нас важливі», – каже Олександр Кватирко.

Ліси та війна

– Ліси завжди були у війні. Як і лісівники. Це місце оборони, захисту та порятунку. Лісівники, які добре орієнтуються на місцевості, і зараз стали незамінними помічниками для військових та прикордонників?

– Якщо говорити в історичному ракурсі, то найважливіша частина історії нашої оборони – лісові місця дислокації воїнів Української повстанської армії. Факти свідчать, що серед них було багато лісівників. Саме тому загони цих патріотів так вміло маневрували на всіх лісових стежках, завдяки чому цілі підрозділи рятувалися від смерті.

Ще досі у лісах збереглися частини конструкцій їхніх криївок – потаємні підземні житла. Деякі з них обшиті деревом, мають невидиму вентиляцію, лежаки для спання, навіть меблі – такий опис подають у документах. Як виглядало зовні, теж можна побачити на архівних фото.

Ще один історичний факт – бійці УПА постійно перешкоджали заготівлям деревини, якою тоді нещадно займалася радянська влада. 

Після Другої світової війни у документах фіксують 17% лісистості на Волині. Для порівняння – зараз лісистість становить 34%.

Факт, який підтверджується багатьма записами у документах – часті підпали лісів на початку ХІХ століття. Лісові пожежі знищували цілі села. Це була своєрідна боротьба місцевих людей із російською владою, яка в усьому насаджувала свої методи господарювання, залишаючи простим людям мізер на проживання. Дослідники не виключають і факту звичайного свавілля. Але саме той час історики визначають одним із важких та руйнівних для лісів Полісся.

Однак, найважчим для лісу дослідники називають період Першої світової війни, особливо повоєнні роки.

Ліси знову несуть втрати. На територіях держави, де тривають активні бойові дії, через війну постраждали майже 3 мільйони гектарів лісів. І це подаються лише попередні дані, точні будуть лише після нашої Перемоги. Але історія цієї війни також запам’ятає і запише в архіви для наступних поколінь багато фактів порятунку людей завдяки лісу. І збереже фото та відео про його оборонну міць.

Створення та відновлення

– Люди завжди користувалися деревиною. Першокористувачам давніх епох не було потреби його відновлювати, доки цивілізація не внесла свої корективи.

– Ліси в наших природних умовах дійсно зростали та можуть виростати самі. Лісівники працюють над їх відновленням, щоб отримати якість у майбутньому. Головний принцип у нашій професії: залишити після себе потрібно ще кращі та продуктивніші насадження, ніж для нас створили попередні покоління. Саме тому ми зараз багато над цим працюємо.

Перші згадки про висадку лісових культур датуються XVII століттям. Свого часу для цього використовували саджальні лопатки, кілки, згодом – меч Колесова. З часом у лісовому господарстві стали застосовувати різні конструкції, які кріпилися до кінних упряжок. Пізніше – до механізмів.

Але людей у цій роботі не замінити. Ні під час самого процесу посадки, ні під час заходів з доглядів, доповнення. Ліс потребує людської праці постійно. Якби спочатку біля лісових культур, а тоді молодого лісу не працював лісівник, ми б мали зовсім інші насадження. І навряд би комусь із нас це подобалося, тому що ми всі тепер прагнемо комфорту та краси –  навіть у лісі. Це не означає, що природних лісів не повинно бути. В усьому має бути баланс. Але ліс для людського комфорту, ліс для достатньої кількості ресурсу – велика потреба в нашій реальності.

У лісах Полісся багато прикладів гарних цікавих насаджень, створених руками наших людей. У 2019 році у Воротнівському лісництві нинішньої філії «Ківерцівське лісове господарство» посадили дубовий ліс жолудями, які зібрали з усіх куточків Волинської області. Це ще молоді насадження. Так наш багаторічний спеціаліст у напрямку лісового господарства Володимир Неводнічик, який зараз уже на заслуженому відпочинку, розпочав експеримент над якістю лісового генетичного фонду Волині. А перший рядок посадили з жолудів дуба Лесі Українки, що росте в урочищі Нечимне. Це теж збережеться в історії. 

Заготівля та виробництво

– Вже сама добірка архівних фото про заготівлю деревини свідчить, наскільки важкою завжди була ця справа.

– І це факт. Зараз багато змінилося. У цьому напрямку сучасні машини поступово дають можливості зменшити кількість людей на заготівлях. Крім того, що це полегшує саму роботу, автоматизована заготівля – це безпека. Адже кабіни сучасних форвардерів та харвестерів є броньованими. Не кажучи вже про комфорт роботи. Але ця справа все ж залишається важкою, небезпечною та далеко не всім під силу, оскільки вимагає професійності.

Багато спогадів про це ми зберегли зі слів ветеранів галузі. Багаторічний фахівець у цій сфері Степан Руднік розповідав, що механізми у напрямку заготівлі лісу на Поліссі з’явилися в 50-х роках. Вантажні авто рухалися колонами, як бачимо на фото. Лісові дороги тоді починали будувати, але вони були ще далеко не всюди й не завжди придатні для руху важкої лісовозної техніки, тому прокладали спеціальні опори з дерев. Особливо непросто було працювати людям у заболоченій місцевості. На Поліссі ж такі місця, з густими чагарниками, траплялися досить часто. 

Першими помічниками людей у справі заготівлі та вивезення деревини були коні. Так само і в охороні лісу. З часом і в цей напрямок прийшли механізми. Але традиційні методи у лісовій галузі жили довгий час. Лісове господарство за своєю суттю дуже консервативне. Але це в жодному випадку не мінус. Саме завдяки тому, що тут працюють люди, які вміють берегти традиції, лісова галузь залишається багатофункціональною.

Цікаво, що вже на початку того ж ХІХ століття значна частина заготовленої деревини вже йшла в переробку. У книзі Валерія Мельника «Літопис волинського лісу», де вперше систематизовано архівні документи, світлини та спогади очевидців про історію галузі, читаємо: 

«1907 рік. Як і в минулі століття, чимало деревини йде теслярам, бондарям, стельмахам, ложкарям. Ці промисли на Волині дуже поширені, оскільки тут ремісники мають достатній вибір матеріалу – деревини різних порід.

Як і у часи Київської Русі та Волинсько-Галицького князівства, кадовби, корита, вулики, жлукта (ємності для зоління та прання білизни), ступи, солянки, ложки та інший посуд тут продовжують виготовляти випалюванням та вирізанням».

Такі промисли пішли ще з козацьких часів – з великих дубів випалювали човни. Розповідали, що один із таких знайшли поблизу Луцька, коли Стир через погодні умови розширив береги. На жаль, він не збережений. 

А от човен-довбанку, який у 2015 році знайшли на Маневиччині та датують 1229-1256 роками, вдалося зберегти у досить гарному стані. Ця пам’ятка дуже цінна і для історії лісу.

З історії реформ

– Вже скоро буде рік, як запрацював Поліський лісовий офіс – структурний підрозділ єдиного державного підприємства «Ліси України». У зоні відповідальності тепер – дві області: Волинь та Рівненщина. Що пригадаєте про історію реформувань?

– Одна структура на дві області – це вже не вперше. Правда, система підпорядкування діяла навпаки. У 1953 році створили Волинське обласне управління лісового господарства, а його керівником призначили Дмитра Телішевського. Надважлива людина для становлення нашої структури. За період його керівництва збудували адмінбудівлі колишніх лісгоспів, лісництв, приміщення нинішнього Офісу. Підприємства розвивалися, на Волині створили власну модель ведення лісового господарства. Розвивалося переробка, побічне користування та рекреація. Дмитро Телішевський пробув на посаді керівника управління 33 роки, від початку створення й аж до виходу на заслужений відпочинок.

Наступні керівники галузі на Волині – Анатолій Голік та Богдан Колісник – працювали в різний політичний час, різний термін, але всі достойно. Волинь завжди тримала високий рівень.

Не можу поки так конкретизувати про людей, які творили лісову історію Рівненщини, але скажу єдине – ми завжди мали на кого рівнятися. Пам’ятаю це своєрідне суперництво, яке стимулювало.

Щодо самої структури, то вона періодично реформувалася. Діяло навіть окреме Міністерство лісового господарства і заготівель, наша структура із 1988 року і аж до 2004-го була Державним лісогосподарським підприємством «Волиньліс», а тоді – знову управлінням.  

І ми всі пам’ятаємо ці зміни. По-різному про них згадуємо – хтось позитивно, хтось навпаки. Але ще більше згадуємо людей, які творили історію. Зараз так багато імен хочеться назвати, але розумію, що формат нашої розмови не вмістить цього переліку.

Я особисто вдячний багатьом нашим працівникам – тодішнім і нинішнім. Ветерани галузі лишили нам спадщину не лише матеріальну, а неймовірно багату базу знань та традицій. Але найбільша вдячність тим, хто зараз творить історію лісу, – наші Захисники, лісівники, які на передовій. Які змінили лісову форму на військову, меч Колесова та мірні вилки на зброю, які знову будують у лісах бліндажі, застосовують свої професійні навики для успішного виконання бойових завдань і наближають нашу Перемогу.

На жаль, не всі вже повернуться на свої робочі місця… 

Але я впевнений, що про кожного ми ще будемо читати у книгах, дивитися на світлинах та у фільмах і дуже пишатися. Як і зараз.