Лісовий архів - історія лісосплавів на Буковині

• Автор:  Подільський лісовий офіс
  
• Загальні новини

До приходу цивілізації у Карпатах для транспортування деревини використовували річки. Це дозволяло швидко та великими об’ємами постачати деревину, ніж якби її, до прикладу, возили кіньми (тай не усюди була дорога). Сьогодні цей промисел занепав, але його сліди залишилися у місцевому ландшафті. Про нього розповіли лісівники Путильщини.

Перші письмові згадки про сплав лісу в гірських Карпатах зустрічаються ще у друкованих джерелах з часів Римської імперії. У період середньовіччя транспортували карпатський ліс Тисою і Дністром, в основному для виготовлення суден. А от першою річкою, на якій розпочалися регулювальні роботи з лісосплаву на Буковині, став Черемош. До середини 70-х років ХІХ століття у басейні Білого Черемошу вже побудували два шлюзи на притоках Пробійна і Лопушна. У 1869 році споруджений перший шлюз на притоці Ріпень річки Путила. А в 1879 – на притоці Білого Черемошу – Перкалаб з’явився один з найбільших шлюзів Гуцульщини імені кронпринца Рудольфа. Далі ця справа інтенсивно розвивалася і на інших річках. 

У 70-80-х роках ХІХ століття нижче місця злиття Чорного і Білого Черемошів, на острові побудували лісосплавний комплекс. Це водопропускний канал шириною 12 метрів, чотири шлюзи для регулювання рівня води в каналі, виловлювачі колод – «решітки», місця штабелювання деревини, господарські та виробничі приміщення.

Основну частину карпатських лісоматеріалів сплавляли річками на плотах. Їх формували на прирічкових складах (“порташах”) – на низьких ділянках берегів річки або на невеликій воді в самому руслі. Для цього поперек русла чи на березі водної артерії робітники клали дві колоди (“пільги”), на які потім скочували необхідну кількість дерев. Сплавна плотова одиниця мала вигляд правильної трапеції з одного-двох десятків колод. Грубі колоди розміщували в середині плоту, тонші – по боках. Тонші кінці колод спрямовували обов’язково за течією. Їх також підтесували знизу під певним кутом – щоб пліт легше долав різні перешкоди під час сплаву.

Керували плотами "керманичі", так їх називали на Прикарпатті, або "бокораші" - на Закарпатті. Їхня робота була надзвичайно важкою і небезпечно. Небезпека полягала від надзвичайно складних умов сплаву. 

Велика повінь у 1927 році стала причиною перерви сплаву. Щоб запобігти в майбутньому подібним стихіям, дирекція державних лісів у Львові вирішила будувати у долині Черемошу лісову залізницю. Вона мала пролягати від Кут до Устерік, а потім долиною Білого і Чорного Черемошів окремо. Вихідним пунктом залізниці стало м. Кути. Втілювати у життя план розпочали у 1932 році будівництвом вузькоколійки Кути-Устеріки. Вище Кут спорудили підпірну стінку довжиною майже пів кілометра. Але на подальше будівництво не вистачило коштів, тому роботи припинилися.

Черемошем та його притоками сплавляли деревину, використовуючи водосховища, воду з яких випускали за спеціально розробленим графіком, враховуючи роботу всіх гідротехнічних споруд в момент транспортування деревини. Першими на плесо Черемошу виходили плоти з ріки Путила, через дві години в Устеріки прибували плоти з верхів’їв Білого і Чорного Черемошів. Звідси вони прямували до Тюдівської низьконапірної греблі, яка утворювала масштабну акваторію для розміщення плотів.

Піку лісосплав зазнав в кінці ХІХ століття, тоді басейном Черемоша протягом 1899 - 1900 років було спущено близько 7500 плотів, якими доставили більше пів мільйонна колод.

Велика повінь у 1969 році сильно пошкодила гідротехнічні споруди басейну Черемоша. Внаслідок цього сплав лісу поступово зменшувався. До того ж у горах почала розширюватися сітка автомобільних доріг. На них поступово стала з’являтися важка техніка (лісовози), тому річковий сплав лісу поступово втрачав затребуваність. 

Останній пліт басейном Черемоша пройшов 11 серпня 1979 року від Верхньої Яловичори до Вижниці.