Лісничі Волині. Товаристівець-лісівник про війну, роботу, юннатів

• Автор:  Сергій ЦЮРИЦЬ, член Ради Волинської облорганізації ТЛУ. Фото автора
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Лісничий Ковельського лісництва Микола Олександрович Кузнєцов – товаристівець із багаторічним досвідом. Встиг попрацювати на різних посадах. і головним лісничим ДП «Шацького» . За його плечима - сотні гектарів створених лісових культур по всій Волині. Разом з тим він приділяє час професійному вихованню лісівничої зміни, працює з місцевим самоврядуванням, жителями сіл і міста Ковеля, освітянами, учнівськими лісництвами, юннатами, громадськістю. Неоднораз спостерігав його за роботою, мав радість спілкуватися з цим досвідченим практиком. Знову зустрів лісівника - товаристівця, коли він привіз виставку «лісового живопису» у Колодяжненський Будинок культури, залучивши до юннатівського заходу голову Волинського відділення Українського фонду культури, директора Ковельського громадського музею Підгірського Геннадія Сарапіна. Кілька десятків полотен, створених під час пленерів на лісоозерній Шаччині, де Микола Олександрович свого часу працював головним лісничим ДП «Шацьке УДЛГ», та на озері Пісочне, що на Ковельщини, додали колориту юннатівському форуму, у якому активну участь взяв і досвідчений товаристівець-лісівник.

– Приємно бачити в цьому залі багато молодих людей – учнів шкільних лісництв, вихованців нашого ліцею та освітніх закладів Колодяжненської громади, – звернувся тоді товаристівець до юннатів. – Думаю, після цього заходу сто відсотків із вас захоче працювати у лісовому господарстві, будемо вас слухати і навчати. Зараз триває Президентська програма «Зелена країна». Всі разом маємо збільшити площу лісів в Україні шляхом заліснення малопродуктивних земель і відтворення вже діючих зрубів. Сьогодні ви також маєте можливість долучитися до програми «Зелена країна» і посадити кілька десятків декоративних деревець. Відтак будете їх доглядати і на власні очі спостерігати, як вони ростуть. Думаю, це навчить вас цінувати свою роботу, подумати про вибір майбутньої професії.

А вже на території дитячого садочка «Сонечко», де висаджували декоративні насадження, Микола Олександрович провів інструктаж з безпеки праці та продемонстрував, як правильно садити туї та самшити у землю. Разом із юннатами, керівництвом громади, освітянами, працівниками садочка лісівник у дендропарку «Сонечка» посадив і своє деревце. 

Користуючись нагодою, ми також поспілкувалися з досвідченим лісівником-товаристівцем.

– Миколо Олександровичу, за плечима – понад рік війни. Наскільки він був важким для працівників вашого лісництва?

– Війна – це дуже важко. Ці трагічні події болючі не тільки для всіх українців, відображаються на діяльності державі, але стосується і нашої сфери діяльності безпосередньо. Ми всі намагаємося допомагати військовим. Як тим нашим лісівникам, що служать, так і всім військовослужбовцям.

– Чи призваний у ЗСУ хтось із працівників вашого лісництва?

– До цього час таких не було, а зараз двоє працівників проходять медичну комісію. Їх можуть забрати на військову службу. Вони вже служили, мають досвід водіїв бойових машин, що тепер актуально. 

– Багато цивільних долучилися до волонтерської діяльності. Як із цим у лісівників?

– Практично всі вони, а також і члени їхніх сімей включилися у волонтерську роботу, допомагають, чим можуть. Лісівники ніколи не стояли осторонь питань, що стосуються розбудови України і зміцнення її державних інституцій. Тим паче суверенітету і цілісності країни. Як би нам важко не було, ми виконуємо свою роботу і стараємось допомагати військовим та волонтерам усім, чим тільки можемо. 

– Ваші ліси можна назвати «зеленим серцем» Волині, бо ж знаходяться у центрі області. Чим вони цікаві?

– Ковельське лісництво особливе тим, що знаходиться в центрі області, а ще – довкіл другого за величиною міста Волині. Ковель – значний залізничний й індустріальний центр. Ось довкола нього й розташовані всі п’ять основних наших лісових масивів, які розкидані на досить великій відстані один від одного, займають 5500 га. На сьогодні у нас працює п’ять майстрів лісу. Всі вони – фахівці своєї справи, люблять природу, ліс, дорожать роботою, мають відповідний досвід. Якщо говорити про труднощі, з якими стикаємося, – це значна віддаленість і велика розкиданість лісових угідь, про що вже говорив, а ще – природні особливості цих територій. За першою ж буферною зоною, яку ми її називаємо Турівським лісом, починаються болота, а далі – держлісфонд: угіддя нашого лісництва. Дуже складно туди добиратися, довозити для роботи у лісі людей, важко працювати. Але ми виконуємо всі завдання, яке ставить перед нами керівництво і держава.

– Наскільки відчувається вплив багатоводдя цьогорічної весни?

– У нас давно вже не було таких весен – з великою водою. Це добре лише на одне: ліс цього року буде з вологою. Сподіваємось, що це зменшить небезпеку виникнення пожеж, бо вологи в лісі вистачає. Дерева швидко порозпускаються і буде все добре.

– Миколо Олександровичу, а як з лісокультурною кампанією? Чи не завадило її проведенню багатоводдя, підтоплення територій, зокрема і торішніх зрубів?

– Були складнощі. Особливо на понижених та болотистих ділянках...

– Які схеми та методи лісовідновлення застосовували цієї весни?

– Умови для лісовідновлення у нас і багаті, і різноманітні. Є високі ділянки Б1, Б2, є і з багатшими типами ґрунтів – С2, С3, де висаджуємо дубові насадження, вводимо у культури модрину. Їх виростили на своєму розсаднику. Маємо в достатку саджанців дуба черешчатого, сосни звичайної, модрини та інших деревних порід. Цієї весни у культури додавали також фруктові дерева. При створені культур застосовуємо змішані схеми, для кожного типу ґрунту вони відрізняються. Це може бути вісім рядків сосни і два дуба черешчатого або ж навпаки. Чергуємо дуб із модриною, березою повислою. У нас нема суцільних соснових чи листяних лісів. Як правило, це змішаний тип насаджень. Винятком можуть бути хіба вільхові насадження на болотистій місцевості.

Щодо методик, їх наразі у практичному лісівництві застосовується три типи: лісовідновлення, сприяння природному поновленню, що сприяє швидшому залісненню цінними породами дерев, і природне відновлення. Всі три матимуть місце і в наших природних умовах. Цього року вісімдесят відсотків новостворених культур будуть рукотворні, тобто безпосередньо посаджені руками людей, частина, відведена під природне сприяння, буде також доповнена лісівниками потрібними породами дерев. Під суто природне відновлення у нас відведені вільхові зруби, це ділянки з умовами С4. Там відновити ліс вручну практично неможливо, бо там стоїть вода, тож ці ділянки лишаємо під природне поновлення. Вільха, до речі, сама добре відновлюється. 

– Як вплинула велика вода на поголів’я диких звірів і пернатих?

– На сьогодні звір у лісі є. Він і був. Не скажу, що чисельність поголів’я різних видів значно зросла. Часто бачу їх на власні очі. Звір ніде не подівся, живе нормально. Йому вистачає і грудків, і місця, і кормової бази. У нас є мисливські угіддя, які орендуються підприємством, де здійснюється підгодівля дикого звіра. Зимою висипалася кукурудза, він нормально себе почуває. Птахам при таких умовах тим паче комфортно.

– Ви маєте багаторічний досвід роботи з освітніми закладами, їх вчителями і дітьми. Наскільки важлива ця праця? Як проводиться робота з дітьми?

– Ми постійно співпрацюємо з освітніми закладами, стараємось прилучати їх вихованців до лісу, як мовиться, зі шкільної парти. Це давня і перевірена практика. Завдяки їй виховалося не одне покоління лісівників. І цього року запрошували педагогів та учнів взяти участь у Президентській програмі «Зелена країна». Вивозимо дітей безпосередньо на площі, проводимо інструктажі з безпеки праці, показуємо, як орудувати мечем Колесова і правильно садити сіянці в землю, вивчаємо деревні породи, типи ґрунтів, розповідаємо про користь «зелених легень планети» для життя людей, ділимось своїми секретами, досвідом, особливостями нашої роботи. Водночас і відпочиваємо. Частуємо дітей солодощами, медом, пригощаємо чаєм з лісових трав, розповідаємо, як правильно поводитись у лісі, берегти його від пожеж. Впорядковуємо мурашники, прибираємо якусь ділянку від пластикових пляшок та поліетилену, вчимося спостерігати за птаством, визначати їх за голосами, розрізняти сліди звірів, відрізняти їстівні гриби від отруйних... З часом повертаємось на площі, де діти вже садили ліс, щоб бачили, як він росте, як проводяться догляди. 

– З якими школами співпрацюють лісівники Ковельського лісництва?

– Основна у нас Дубівська школа, там знаходиться наше учнівське лісництво. Вони одні з головних помічників Ковельського лісництва. Та оскільки наші угіддя розкинулись довкола Ковеля, то залучаємо школярів і їх наставників з усіх довколишніх освітніх закладів, у тому числі і міських. Кожна школа раз у рік хоче вивезти дітей на весняну акцію «Посадимо ліси разом». Це основне. Але ми також залучаємось дітей до збору жолудів, заготівлі шишок, до озеленення територій. Тож упродовж усього року діти чимось займаються. 

– Миколо Олександровичу, мимохідь став свідком, як Ви конструктивно спілкуєтесь з головою Колодяжненської територіальної громади, знаходите спільну мову з педагогами і учнями Колодяжненського ліцею? Чи надають лісівники їм допомогу?

– Так. І не тільки Колодяжненському, а і всім освітнім закладам, які до нас звертаються. Посадматеріалом, декоративним матеріалом. Щоб біля школи було затишно і чисто, а діти знали, що таке дерево і як його правильно посадити. Ходять, спостерігають, як воно росте.

– У зоні вашої діяльності – всесвітньо відомий музей-садиба Лесі Українки? Чи надаєте якусь допомогу музейникам?

– Так, його працівники звертаються до нас із різними клопотаннями. Як правило, ми допомагаємо їм посадковим декоративним матеріалом... Все, що маємо на лісорозсаднику і в лісі, надаємо для озеленення території. Самі допомагаємо, дітей залучаємо, озеленюємо територію музею.

– На ваш погляд, є можливість і потреба у Колодяжненському ліцеї, де, до речі, навчаються обидва ваші сини, створити учнівське лісництво чи або ж лісівничий гурток, вихованці яких би опікувалися суто Лесиним лісом, що його висадили біля музею-садиби відомі письменники, громадськість та діти?

 – Думаю, якщо маємо такий чудовий музей, сад і лісочок, до створення якого долучилися відомі українські письменники та діячі культури, також школярі та вчителі місцевої школи, це було б не зайве. У ліцеї є достойні діти, які допомагали і допомагають. Тож було би непогано зробити при Колодяженському ліцеї гурток чи й учнівське лісництво. Головне, щоб діти знали, що їх завжди чекають у музеї: чи то для екскурсій, чи для вивчення творчості славетної землячки, чи для впорядкування і догляду за садом і лісом.

– Як складається Ваше особисте життя?

– Слаба Богу, усі живі-здорові, надіємося на швидку Перемогу. Молимо Бога, аби всі, хто воює – і знайомі, і з родини, повернулися живими і здоровими. А так у нас все нормально. Діти наші вже підросли. Максим закінчує 9, а Богдан – 11 класи. Цього року старший планує вступати у НУБіП на факультет лісового господарства. Менший хоче залишитися на місці, мріє про вступ до Ковельського технікуму. З професією ще не визначився. Хоча вони обоє люблять ліс, об’їздили зі мною всі майстерські дільниці, знають, де й коли які насадження посадити, як робити догляди, освітлення, прочистки, прорідження, прохідну, санітарні рубки, головне користування. І ліс вже садили, і сік березовий збирали, люблять ходити по гриби та ягоди. Багато чого знають про повадки звірів, можуть за голосом визначити, що за птах живе у тім чи іншім лісочку.  Насолоджуються відпочинком у лісі. Це лісові хлопці. Дружина Ірина працює викладачем історії у Ковельській ЗОШ №8. 

– Дякуємо за цікаву розмову. Успіхів Вам і вашому колективу, і Перемоги!

Сергій ЦЮРИЦЬ,
член Ради Волинської облорганізації ТЛУ.
Фото автора.