Товариство лісівників України
Ш. Руставелі, 9-А, 54
місто Київ, Україна , 01601
+38 (044) 235-23-48

Новина


22
лис

Лісівник з українського Степу. З когорти тих, хто пройшов крізь вогонь . Біографічний нарис про Володимира Янченка, заслуженого лісівника України, ветерана лісової галузі, з нагоди 70-річчя з дня його народження.

Колеги, товариші, ветерани лісової галузі щиро вітають Володимира Івановича Янченка з такою знаменною датою, яка за лісівничими вимірами – усе ще в стані «пристигаючий», враховуючи риси характеру.
Народився Володимир на мальовничій і чарівній Луганщині,  у селищі Новий Псков Новопсковського району Ворошиловградської області 22 листопада 1951 року. Там  пройшли дитячі та юнацькі роки, сповнені  романтики та притаманного тому часу ентузіазму. У краю роздолля Степу та різкоконтинентального клімату  у той час, розгортались масштабні роботи по реалізації рішень Уряду та партії по протидії суховіям та ерозії, захисту довкілля. Слово Ліс, Лісівник звучало з гордістю та повагою!
За порадою старшого шкільного товариша, Миколи Андрющенка, який уже був студентом, вступив до Воронезького лісотехнічного інституту на лісогосподарський факультет. Варто відзначити, що у ВУЗі була велика чисельність викладачів із Київської політехніки та Лісогосподарського інституту. У роки Другої  Світової туди був евакуйований згаданий інститут із Києва,  студентами якого були Борис Лук’янов та Василь Байтала.  У період студентства молодиків з Луганщини, там же здобував освіту Валерій Брежнєв, який в подальшому присвятив себе служінню Лісу України.  Наш же ювіляр, комсомолець, спортсмен, активіст, після закінченню навчання був направлений до роботи у лісах Горьковської (нині Нижньоновгородської) області. Період був тривожний – загострення конфлікту між СРСР та КНР. Китай держав у напрузі увесь світ, а радянські молоді люди просились на Схід, «Даманський» звучало як позивний. Призваний до Збройних сил Володимир  Янченко служив у суворому та холодному Забайкаллі, на кордоні з Китаєм. Продовжувалось формування характеру, уміння бути зібраним та готовим до дій.
Після демобілізації – довгождане повернення у рідний край. Набутий фах та досвід були дуже доречні – наступав черговий етап робіт із лісорозведення та захисту яруг, балок та пісків, якими так «багатий» Степ на сході України. У липні 1975 року зарахований на посаду техніка-лісовода Ново – Псковського лісництва Старобільського лісгоспзагу.  Через місяць, у серпні, нове призначення – лісничий зазначеного лісництва, найбільшого на підприємстві за площею та обсягами робіт. Сліддодати, що тоді ставало звичним – щорічна  посадка 200 – 250 га нових лісів.  Бувало і 400  навіть 450 га !  Постановами Уряду від 20 жовтня 1948 року та   20 березня 1967 р.  ( див. -ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КПСС     СОВЕТ МИНИСТРОВ СССР     ПОСТАНОВЛЕНИЕ  от 20 марта 1967 г. N 236    О НЕОТЛОЖНЫХ МЕРАХ ПО ЗАЩИТЕ ПОЧВ  ОТ ВЕТРОВОЙ И ВОДНОЙ ЭРОЗИИ )  було сформовано належні передумови та забезпечувалось фінансування робіт.  Лісництво мало базисний  зрошуваний лісорозсадник площею 50 га з посівним відділенням на 16 га ! Номенклатура рослин на розсаднику перевищувала 40 видів!  Чисельність постійних працівників лісництва була понад 50 осіб, а машинно -  тракторний парк сягав 15 одиниць.  Близькими за  масштабами були і сусідні  підприємства. Так, у кінці 70-х років до  Ново – Айдарського  лісництва Ново – Айдарської ЛМС був призначений Сергій Рибалкін, з яким змагались і приятелювали. Здорова конкуренція була рушієм справи, яку обрали, - оздоровити та прикрасити довкілля.  Сьогодні важко оцінити втрату лісів – красенів, знищених вогнем, з недбалості та некомпетентності Влади. Лицемірної та лицедійної…
Понад сорок років тому мали інший клопіт – адміністративну подрібненість за користувачами, колгоспами, радгоспами, військовими та іншими користувачами. Отримавши призначення на посаду директора, як довіра за багаторічну  першість серед семи лісництв, окреслював нові рубежі. У спадок правонаступнику лишились новий житловий будинок, кордон,  гараж на 10 одиниць техніки, досконале насіннєсховище, реконструйована система поливу розсадника та пасіка із 100 бджолосімей. Друга за продуктивністю серед підприємств Мінлісгоспу України – 55 кг товарного меду від одної сім”ї.  Утримуйте та примножуйте.
Жовтень 1981 року – початок тривалого шляху у статусі директора Старобільського лісгоспзагу ( до 1998 року).  Зазначав мені Володимир Іванович – територія діяльності лісгоспу займала 34 %  площі Ворошиловградської області !  Держлісфонд мав 1440 окремих контурів у п”яти  адміністративних районах,  з величезною кількістю пагорбів та улоговин. Для художників – мальовниче,  а для роботи при такому рельєфі?   Від  контори лісгоспзагу до лісництва відстань у 140 км, а директиви в Києва вимагають тримати техніку біля центральної садиби. Направлений з інспекційними повноваженнями Анатолій Сабадир,  разом з Анатолієм Бережним ( від облупрлісгоспзагу) підписують акт про недоречність пропонованого з Центру. Обґрунтовуючи  тим, що при створенні  280 – 350 га полезахисних лісових смуг (плановий показник на рік)  лише перевитрати пального будуть складати понад 25 %, та ще й  - забезпечити вирощування 6-7 млн. шт. сіянців,  провести механізовані догляди культур...  А ще не менш важливе – втрати робочого часу на переїзди, при тогочасному лозунгу – “Eкономіка має бути економною!” молодий директор отримав потрібний для захисту Акт. А інспектуючі – керівну “збучку”…
Сьогодні з іронією сприймаю – одного директора опікали  5 (п”ять !) секретарів райкомів КПРС, з якими необхідно було знайти порозуміння. Спочатку було виключення з рядів  партії, а потім – сприйняття обґрунтувань опонента і передача до складу земель Держлісфонду від колгоспів та інших користувачів. Площа, надана  у користування Старобільському лісгоспзагу зросла з 9736 га до 26949 гектарів.  Наставав момент істини – забезпечити належний догляд, по-господарськи утримувати. Набирався додатковий персонал, велось будівництво нового житла, коштом і технікою підприємства прокладався газопровід та лінії електропередач, зведені садиби та впорядковані території Новопсковського та Троїцького лісництв…
 На даний час силові комунікації та ЛЕП у руках «ехвективних власників» (за відомим українцям визначенням) справно і добре оплачуються «маленькими українцями». А для решти майна держпідприємств нове керівництво галузі готує черговий «подарунок».  І не втішить, не виправить ситуацію, читання «Кобзаря»…  
Лишається нашому ювіляру людська подяка, втіха від розуміння правильності власних дій.  У середині 60-х років минулого століття Олександр Кушнер записав: «час життя не обирають, в ньому живуть і помирають»,  але живучи – діють. Реформування і пошуки шляху сталого розвитку були і є притаманними Володимиру Янченку. Передаючи деградовані та непридатні для аграрного виробництва землі під заліснення, отримували від держави певний обсяг для сільгоспдіяльності лісгоспу.  Для діяльних керівників то було оптимальне, на той час, рішення. Вирощування кормових культур для підгодовування тварин, технічні та масляні культури, за умілого управління, поповнювали рахунки підприємств Сходу та Півдня. А держава посильно, надавала технічну підтримку – комбайни, жатки для сорго, спеціалізовані плуги та інше. При тому, що  ббезперервні інтриги, як у часи навколо «Вождя усіх народів» та ситуативна боротьба за Перше крісло лихоманили країну. Не менше, аніж сьогодні. Також йшли безперервні реформи, пошук нової моделі, необхідної для державотворення, покращення життя народу. Лише повний бовдур буде це заперечувати. Безглуздо також заперечувати численні   вади тодішньої радянської влади, особливо щодо права особи.
Розпочинаючи з приходу до керівництва Мінлісгоспом України Валерія Самоплаваського (квітень 1987 р.) було розпочато поглиблення реформ, як в управлінні, так і в усіх аспектах господарської діяльності.  Пропозиції удосконалити ведення мисливського господарства, як реального джерела надходжень коштів на ведення лісового господарства,  Володимир Янченко сприйняв, як належне, ретельно готуючи окремі підприємства до статусу лісомисливських.
У червні  1998 року чергове призначення – генеральним директором державного лісогосподарського об”єднання «Луганськліс». Нові горизонти - з купою давніх проблем. Поступово відходили в історичне забуття бандитизм індустріального  Сходу держави, «бартеризація»  та економічний безлад.  Поставало завдання розвивати геть усі напрямки діяльності для посилення власної фінансової спроможності підприємств, не допустивши гірко відомого «будь якою ціною».  А ще залишалось завершити розробку та заліснення згарища у Кремінському лісовому масиві (1996 р), яке виникло внаслідок людської недбалості. Роботи будуть виконані за мінімальної підтримки держави.
Буде проведено корінне переоснащення дільниць з первинної обробки лісоматеріалів круглих, створено потужності для сушіння продукції лісопиляння. Пошуки напрямків експорту власної продукції, розвиток партнерської діяльності.
Для особистостей з таким характером, не дивно, - так звані «підстави», інтриги навколо поля посадового впливу та багато іншого, притаманного сучасному суспільству, де за історичним визначенням Юрія Візбора – «Усе на продаж понеслось…».  Відстоявши у судах Честь та Гідність, пішов у відставку. Як у кращі періоди ХVIII століття.
З роси Вам, Володимире, та з трави! А  від Шекспіра: «над тими, хто зверху – буяють  вітри» буде притаманним і через віки. Так тримати, довго та Щасливо !

З біографічної довідки ювіляра, зі слів колег та друзів, викопірок із «щорічників» 1981 та 1999 рр. - узагальнив для історії Анатолій Сабадир.