Лісівник із козацького Роду. Cлово про Друга. На вшанування пам’яті Володимира Заїченка.

• Автор:  Анатолій САБАДИР, друзі, колеги, Газета “Природа і суспільство”
  
• Публікації, статті, Загальні новини

У переддень вшанування українського Козацтва та Покрови пресвятої Богородиці, у м. Боярці родина, друзі та колеги, співробітники селекційно-насіннєвого центру України прощались із Володимиром Заїченком. Особистістю, фахівцем найвищого ґатунку, щирою та відкритою людиною. Прощальну церемонію вів отець Андрій, настоятель Храму Лісівників, багаторічний приятель та духівник Володимира. Стих вітер у кронах вікових дерев, що оточують Центр, змовкли птахи.

Близько пів віку пропрацював Володимир на одному місці – на початку це була Республіканська лісонасіннєва станція. У вихорі реформ та пертурбацій змінювались назви та статус установи, але незмінною лишалась сутність – опіка майбутнього українського Лісу! У служінні Лісу пройшло все життя Володимира. Ліс, плюсові дерева, які він паспортизував, географічні лісові культури, селекційні плантації Володимир знав достеменно. У трудовій книжці незмінною лишалась юридична адреса (вул. Лісодослідна), змінювався статус – від рядового співробітника до генерального директора. А очолював він лісонасіннєву та інспекційну справу понад чверть віку.

З неймовірною ніжністю та смутком мовив отець Андрій: «Прощаймось, друзі. Душа Володимира ще поруч з нами. Я особисто вдячний долі, що довгий час мав за радість йти життєвий шлях з такою Людиною…»

Народився Володимир Заїченко 25 серпня 1949 р. на Полтавщині, у родині з козацьким корінням, про що ще в студентські роки багаторазово розповідав. Шабля дідуся зберігалась у Кременчуцькому музеї. Батьки працювали у сільськогосподарському виробництві. Тато мав агрономічну освіту і довгий час очолював колективне господарство з високим рівнем урожайності і такою ж оцінкою вдячних односельців щодо роботи керівника. Батьківські риси знайшли місце у душі та характері сина. Лідер, здатний згуртувати громаду на спільну справу, забезпечити і статок, і порядок. Посіяні зерна знань та навичок лягли у добрий «ґрунт».

Після школи, на хвилі молодіжного патріотизму та за путівкою – Всесоюзна комсомольська будова хімічного заводу. Вже через шість місяців роботи підмайстром набув фах електрозварювальника. За рік напруженої праці – переможець конкурсу, отримання особистого клейма на зварені шви, а підсумок – відрядження на зварювання великогабаритних конструкцій найвищої (за початковим проєктом!), у бувшому СРСР, – телевежі у м. Києві. Вежу «прирізали» на одну секцію – за тодішніми канонами вежа у Києві не могла стояти вищою за Останкінську у Москві… Та робота майстрів-зварювальників буде ще довгий час радувати.

У 60–70-х роках молодій людині було за сором не пройти військову службу у лавах Радянської армії. Володимир Заїченко закінчує навчальний центр і проходить службу у радіотехнічних військах. Здібний, принциповий, раціональний та справедливий. Звільняється у запас у званні лейтенанта. Командир військової частини не знайшов аргументів на чітке Володине: «Хочу і буду навчатися лісовій справі».

На адресу бувшого СРСР є що закидати із негативу. Та на піклування про персонал, особливо керівний, формування виробничого і наукового потенціалу гріх скаржитись. Тому підготовчі відділення (правонаступники так званих «робітфаків» 20–30-х років минулого століття) мали багато провідних навчальних закладів. Українська сільськогосподарська академія ніколи не «пасла задніх». З часом, із тої сотні виробничників та звільнених у запас із лав армії, пройшовши підготовче відділення, зросте когорта професійних, чесних і відданих справі керівників. Справжніх Лідерів, як наш Володимир. Сьогодні досить часто скаржаться – у молоді немає мотивації. А я думаю – бракує самоповаги, гідності, патріотизму.

Ще з перших місяців студентства була вибрана справа. Не маю права сперечатись щодо Долі і Випадку, але «попавши на око» Бориса Максимовича Махмета, ота сама Доля визначила подальший шлях В. Заїченка. Древні греки мали прислів’я – «Рівного з рівним безсмертні зводять». Володимир, Віктор Зозуля, Григорій та Галина Шлончаки – яскраве тому свідчення. Та ще сотні вдячних своєму Учителеві, який власним прикладом навчав справі. А ще, чого гріха таїти, сприяв тому, щоб мали можливість заробити в доповнення до стипендії 35 руб. на господарській тематиці, створюючи селекційні ділянки і ведучи наукові дослідження. Із часів «відлиги» Микити Хрущова, в околицях с. Хотів велись селекційні роботи по горіхах волоських. То була селекційна Мекка, де на кінець ХХ ст. були особини рослин другого та третього порядку. Саме там, у 70-х рр., виконували роботи і згадані студенти.

Одночасно мав хист до інших видів робіт, тому залучали до роботи у Науково-виробничому підприємстві, на польових дослідженнях із вивчення потенціалу недеревної продукції лісу (гриби, ягоди, лікарська сировина – під опікою С.М. Козьякова). Практика з лісової таксації – Володимир у групі Костянтина Євлампійовича Нікітіна, з подвійним навантаженням, освітнім і господарським. На гуляннях проводу зими зі стовпа, змащеного оливами, приз знімав, а за весілля міг «станцювати» черевики, залишаючись у статусі парторга курсу. Щирістю і посмішкою, певен, міг би айсберга розтопити.

Володимир Григорович Заїченко, після закінчення Лігогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії, більше 40 років працював у системі лісового насінництва. Певний час викладав та вів лабораторний практикум на рідній кафедрі. Ніколи не поривав зв’язки із рідним вишом. Був бажаним гостем на інших кафедрах.

Пройшовши інженерні щаблі, очоливши Українську лісонасіннєву станцію, брав безпосередню участь у створенні постійних лісонасіннєвих ділянок по всій Україні, площа яких сягає сотень гектарів. Держава має сьогодні прекрасний базис для забезпечення лісовідтворення та лісорозведення вітчизняним, адаптованим до умов зміни клімату насінням деревних і чагарникових порід. Принципово – це має бути належно оцінено академічною наукою та освітою, та ще важливіше: враховано значимість та профінансовано Урядом.

Широчінь інтересів та природна цікавість привели до НДІ садівництва НАНУ, де Володимир Григорович отримав диплом помолога. А набутий досвід та архів рослин дозволяли надавати послуги чисельним друзям у щепленні рослин у домашніх садах.

На період його керівництва зазначеними підрозділами Мінлісгоспу (після реформування – Держкомітету) приходиться становлення лісового насінництва та розсадництва уже в незалежній Україні. За його особистої участі в підготовці та експертизі, Верховною Радою України приймаються перші закони «Про насіння» (1993 р.), «Про насіння і садивний матеріал» (2003 р.), а спеціалісти організації отримують статус державних інспекторів із лісового насінництва та розсадництва та набувають статусу державних службовців. Активно проводиться робота з затвердження підзаконних нормативних актів, державних стандартів та галузевих програм розвитку лісового насінництва в Україні. Володимир Григорович до останнього часу прикладав чимало зусиль для удосконалення Системи лісового насінництва та розсадництва, був активним учасником робочої групи з розроблення Закону України «Про лісові репродуктивні ресурси», невтомним наставником і порадником для молодого покоління лісових селекціонерів, фахівців із насінництва і розсадництва.

Особливою втіхою та радістю у родині та у дідуся були онуки, які всотували все бачене та почуте. Були свідками щирості і гостинності дому Заїченків, через який пройшло гостей більше, ніж через приймальні керівників галузі (за влучною оцінкою М. Колісниченка).

Світла пам’ять шанованому Володимиру Григоровичу – лісівнику, чоловіку, батьку та наставнику. Сумуємо разом і висловлюємо щирі співчуття родині та колегам.

Анатолій САБАДИР, друзі, однокурсники, колеги,

Газета “Природа і суспільство”