Ліс – на роздоріжжі. Чи повернеться Держлісагентство в лоно відродженого Мінагрополітики.

• Автор:  Олександр КРИВЕНКО, Газета “Природа і суспільство”
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Про комплексне відновлення Міністерства аграрної політики і продовольства України (Мінагрополітики) йшлося на позачерговому засіданні Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики 26 січня 2021 року. Як відомо, згідно з Урядовою постановою від 28 грудня 2020 року № 1344 було скасовано рішення про приєднання Мінагрополітики до Міністерства розвитку економіки. Обидва, вже розділені міністерства мали у місячний строк підготувати та внести на розгляд Уряду проєкти положень про відповідні центральні органи виконавчої влади.

Роман Лещенко розповів, що очолюване ним Мінагрополітики планує формувати свою політику через такі чотири державні органи, як:

Держгеокадастр – у частині реалізації земельної реформи і регулювання земельних відносин;

Державне агентство водних ресурсів України – щодо водокористування та розвитку зрошувальних систем у рамках розширення програми «Велике будівництво». Йдеться, насамперед, про південні угіддя, ситуація із забезпеченням яких водою є проблемною. Передбачається, що Держводагентсво стане складовою Мінагрополітики;

Держрибагентство – стосовно рибного господарства й аквакультури в цілому;

Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів – щодо реалізації концепції «Від лану до столу» та забезпечення продовольчої безпеки, а також виконання угоди про асоціацію з Євросоюзом стосовно промислового безвізу. При цьому є чітке розуміння, що в середньостроковій перспективі Держпродспоживслужба має бути в системі Мінагрополітики.

«Щодо підпорядкування Державного агентства лісових ресурсів триває конструктивний діалог із Міндовкілля для прийняття компромісного рішення», – зауважив Роман Лещенко.

Він пояснив, що потрібні додаткові консультації в цьому й інших питаннях, а тому запуск Мінагрополітики відкладається на місяць, тобто до 1 березня 2021 року.

«Всіх цікавлять перспективи Держ­продспоживслужби», – сказав голова парламентського Комітету з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський і, справді, це питання викликало жваве обговорення серед учасників засідання.

На думку Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігоря Петрашка, Держпродспоживслужа (ДПСС) має залишитись у функціональному підпорядкуванні Мінекономіки, бо має певні спільні з ним зони відповідальності.

Натомість народні депутати України Артем Чорноморов, Іван Чайковський і Вадим Івченко висловились за повернення Держпродспоживслужби у лоно Мінагрополітики, оскільки:

• в структурі аграрного парламентського комітету діє підкомітет, який розглядає законопроєкти, пов’язані з ДПСС;

• 11 із 17 функцій Держпродспоживслужби відносяться до компетенції Мінагрополітики. За решту відповідають Мінекономіки (4) і Міністерство охорони здоров’я (2);

• саме через ДПСС аграрії отримують низку потрібних їм послуг.

За результатами обговорення було прийнято рішення звернутися до Уряду з рекомендацією забезпечити відновлення роботи Мінагрополітики з усіма повноваженнями, які належали йому станом до реорганізації в 2019 році, а також надати Мінагрополітики відповідні повноваження з метою реалізації програми меліорації земель.

Не менш гостро, ніж майбутнє ДПСС, у середовищі зацікавлених обговорюються питання: чи залишиться Держлісагентство під дахом Міндовкілля, чи повернеться до структури Мінагрополітики.

Свої думки щодо підпорядкування Державного агентства лісових ресурсів в інтерв’ю газеті «Природа і суспільство» висловили члени уряду, народні депутати та експерти:

Міністр аграрної політики та продовольства України Роман Лещенко:

– Ми вважаємо, що Держліс­агентство має безпосередньо увійти до структури Мінагрополітики, але функції контролю і розпорядження слід розподілити в системі лісових ресурсів. Ідеться про два рівні заходів. По-перше, потрібно децентралізувати частину лісових ресурсів і передати їх об’єднаним територіальним громадам. По-друге, має бути створена Національна акціонерна компанія «Ліси України», де ми зможемо чітко сформувати лісові масиви, провести аудит щодо них, зареєструвати їх і вже тоді рухати всю електронну складову, цифровізацію. Йдеться про електронні аукціони, реєстрацію всього обсягу деревини і забезпечення відповідного контролю за цим, оскільки те, що зараз відбувається, є дуже нездоровими процесами в системі.

Народний депутат, член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування Олександр Матусевич:

– На мою думку, ідея включення Держлісагентства до структури Мін­агрополітики є хибною. В системі АПК ліс розглядають, як щось на задвірках.

Для лісової галузі варто залишатися в структурі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, щоб ефективно захищати свої інтереси. До речі, саме в Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування розробляються всі законодавчі ініціативи, що стосуються лісового господарства. Зауважу також, що Міндовкілля має контроль за лісом у вигляді Державної екологічної інспекції.

Секретар Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Іван Чайківський:

– Аграрний сектор включає в себе і сільське господарство, і рибну галузь, і ліси. Цілком логічно, щоб ця галузь керувалась із одного центру. Це міф, що сільгоспвиробники тотально розорюють належні лісам території. Свідомі аграрії розуміють необхідність захисту ґрунтів від ерозії, від буревіїв. Сільгоспвиробники розорюють залісені землі, які десятиліттями не оброблялися. Такі площі ще є на Львівщині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині. Аграрії орендують частину земель, які досі не освоєні. Їх утримання в умовах, коли зростає зарплата, лягає фінансовим тягарем на ефективні земельні площі.

Перший віцепрезидент Все­української асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, екс-голова Державного комітету лісового господарства України (2005–2006 рр.) Віктор Червоний:

– Криза в управлінні лісовою галуззю триває майже 15 років, а саме відтоді коли профільний центральний орган виконавчої влади, яким був Держкомлісгосп, утратив такий статус.

Майже 15 років тому Уряд схвалив Концепцію реформування та розвитку лісового господарства, яка, до речі, чинна донині. Тоді ж було започатковано електронний облік деревини, розроблено програму доведення лісистості держави до 20 відсотків, а в державному бюджеті на 2006 рік вперше за роки незалежності України передбачили 25 млн грн на створення нових лісів.

Зі зміною політичного курсу чимало позитивних напрацювань було практично занедбано. До керма лісовою галуззю призначалися різні люди, але доволі часто вони не мали ні належного фаху, ні достатнього професійного досвіду для такої роботи. Зазвичай, усіх при владі стала цікавити, насамперед, економічна складова лісівництва. Натомість як лісове господарство, так і його екологічний і соціальний чинники лише декларувалися. Назва «Державне агентство лісових ресурсів» красномовно само за себе свідчить.

Реформа 2019 року, коли Держлісагентство підпорядкували Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів, не виправдала себе з кількох причин. По-перше, я стверджую, що в штаті Міндовкілля не має жодного фахівця, який розуміється на лісовому господарстві, його економічній, соціальній і екологічній складових. По-друге, вочевидь, є конфлікт інтересів у тому, що Міндовкілля одночасно відповідає і за виробництво в лісовій, рибній і мисливській справах, і за державний нагляд у цій царині. По-третє, Міндовкілля демонструє некомпетентність щодо мисливської справи. Замість ефективної співпраці із зацікавленою громадськістю його керівництво лобіює інтереси псевдозоозахисників, дії яких, на жаль, не мають анічого спільного з охороною довкілля. Хибними рішеннями, використовуючи профільний парламентський комітет, воно створює перепони представникам чисельної спільноти українського мисливства, завдає шкоди благородній справі, якою вони займаються.

Я не вітаю ідею підпорядкування Держлісагентства Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України, бо воно сьогодні не бачить економічних і соціальних чинників. Потрібно розуміти, що ліс є відновлювальним ресурсом, яким потрібно раціонально користуватися, а не чинити цьому перешкоди. Як показує досвід, зміни санітарних норм призвели до того, що через заборону рубок, усі заповідні зони захаращені і втрачають свою цінність саме як заповідні території. За всім потрібно доглядати. Водночас я однозначно не підтримую повернення Держлісагентства у лоно Мінагрополітики, бо там і своїх проблем чимало, ми там «загубимось» так само, як це було у минулому. Ідеальним рішенням, до якого влада, певно, ще не готова, – створити окреме Міністерство лісового господарства або хоча би Державний комітет із прямим підпорядкуванням Уряду. Міністерство, до речі, існувало у нас у 90-х роках минулого століття. Між іншим, і Білорусь уже відновила таке Міністерство. Ведення білоруського лісового господарства і його матеріально-технічне забезпечення на порядок кращі, ніж в Україні, хоча 15–20 років тому все було навпаки, у нас було краще. Площа лісу займає одну шосту частину території України, і ця галузь є сьогодні настільки великою, що потребує знач­ної уваги. Свого часу Україна була єдиною країною в Європі, яка мала практично закінчену схему захисного лісорозведення. Проте невдалі реформи у сільському господарстві призвели до практичного знищення полезахисних лісових смуг на Півдні і Сході нашої країни. Значно потерпають і інші захисні насадження від пожеж і самовільних рубок. Суттєво поліпшити ситуацію можливо лише за умови створення повноцінного державного органу та належного фінансування цих заходів із державного бюджету. В його назві не має бути слова «ресурси», бо не вони є головним, а екологічна, економічна та соціальна складові.

Президент асоціації «Меблідеревпром» Юрій Медведєв:

– Підпорядкування лісової галузі Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України, яке опікується і питаннями виробництва, і водночас виконує функцію екологічного контролю, нелогічне. До речі, я свого часу звертав увагу керівництва Міндовкілля на те, що воно активно займається регулюванням ринку деревини, хоча в положенні про цей держорган такі повноваження у нього відсутні. Ми підтримуємо відновлення Держліс­агентства в структурі Мінагрополітики. Такі стосунки є більш природними. Тепер усе залежатиме від нового Міністра аграрної політики та продовольства України і його політики. Щоправда, в 2015–2019 роках колег-лісівників не чули, коли йшлося про бюджетне фінансування. Кошти державної підтримки виділялися на підтримку аграріїв, а до лісогосподарств майже нічого не надходило із державного бюджету. Як буде тепер, подивимось, але важливо, що регуляторні та контро­льні функції щодо лісової галузі вже не будуть поєднані в одному державному органі.

Доктор соціальної економіки Зиновій Свереда:

– З одного боку, потрібно повернути всі попередні повноваження для Мінагрополітики, а, з іншого, варто проаналізувати, наскільки міністерство було ефективним у їхньому використанні.

У минулому були випадки, коли не призначалися керівники різних напрямків, а працювали виконувачі обов’язків, або не було осучаснено саму систему прийняття рішень, не опрацьовані прозорі механізми діяльності. Мін­агрополітики не може займатися окремо лише сільським господарством, але має включити розвиток сільських територій і громад. Потрібно не просто відновити Міністерство аграрної політики та продовольства, але й переглянути його можливості та додаткові функції. Розділення ж призведе лише до продовження певного парадоксу, коли демонструватимемо фінансові зростання в сільському господарстві, але фіксуватимемо зникнення сіл і громад, спостерігаючи депресивність територій.

На мою думку, у передачі лісів і річок від Міндовкілля до Мінагрополітики є певний конфлікт інтересів. Розділити просто так не вдасться, бо неможливо сказати, щоби Міндовкілля просто зупинило вирубку лісів, чи, навпаки.

Щоби Мінагрополітики ефективно управляло лісовими і водними ресурсами, необхідно розділити ці функції чіткіше в управлінні, але об’єднати їх у місії «Ліси і вода», це основа здоров’я людей. Взагалі, Україні дуже потрібне Міністерство сталого розвитку (Ministry of sustainable development), яке б реалізовувало цілі сталого розвитку ООН, а, крім того, розробляло би програми довготермінового періоду, такі, наприклад, як Green Deal у Європі.

Олександр КРИВЕНКО,

Газета “Природа і суспільство”