Хто у Рогатині парк заклав

• Автор:  За матеріалами прес-служби Рогатинського лісгоспу
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Рогатинський міський парк імені Романа Шухевича є для краян не лише місцем проведення масових заходів, але й затишною зеленою пристанню, що дозволяє сховатись від буденних суєт та послухати себе і природу. Однак мало хто знає, що боротьба за створення цієї особливої місцини тривала кілька років, а відстояв право рогатинців на парк саме лісівник – багатолітній очільник рогатинського лісгоспу Микола Іванович Затварницький.

     Шлях до лісу
   Микола Іванович народився у звичайній сільській родині, яка мешкала в гірському бойківському селі Росохи, що на Старосамбірщині. Батьки виховували дев’ятеро дітей – цілісінький дитсадок, тому жилося сутужно.
   Змалечку хлопчик тягнувся до наук. Своєю впертістю і старанністю домігся права навчатися в Самбірській гімназії, яку закінчив на відмінно. Ази лісівничої науки Микола освоював у поляків. Вони, звісно, ставилися до корінного населення зі своєю традиційною шляхетною зверхністю і рідко коли вдавалися до послуг українців. Але тямущого хлопця, випускника гімназії, допустили у своє коло для складання звітів. Робота в лісі була престижною та фінансово вигідною. Лісівник щомісяця отримував зарплатню в розмірі 360 злотих (у ті часи це вартість трьох породистих корів). Миколі платили третину – 120 злотих, частину з яких він віддавав родині.
   З часом виникла потреба у здобутті фахової освіти. Микола Затварницький вступив на навчання в Болехівську лісову школу, де отримав перші фундаментальні знання з лісової науки. Згодом, наприкінці 50-х років, отримав диплом Львівського лісотехнічного інституту. Досконало володів теорією і практикою на рівні лісівника, тому й знадобився радянській владі. Юнак з ентузіазмом узявся за роботу в Бібрському лісництві, що на Львівщині.
   У серпні 1946 року Затварницький перебрався на Івано-Франківщину, де очолив Рогатинське лісництво. На відміну від попередніх доглянутих масивів, що перебували під охороною держави, на Рогатинщині Микола Іванович побачив зовсім іншу картину. До вересня 1939 року рогатинські ліси були поділені між 180 власниками-чужинцями. Дехто цілеспрямовано й довго «витискав» із насаджень максимум прибутків. Такі прадавні місцеві породи, як дуб і бук, почали зникати, поступаючись місцем малоцінному грабові.
   «То була дуже важка праця, але я її любив, – розповідав Микола Іванович. – Прийняв, так би мовити, голе лісництво і змушений був пішки ходити по всьому району, аж поки через два роки не купили коней. Роботи – непочатий край, а місцеві люди після війни з пересторогою ставилися до можливості працювати в лісі, який часто ставав полем бою між вояками УПА та радянськими спецзагонами. Нам, зрештою, вдалося сформувати 15 бригад, здебільшого жіночих, і щороку висаджувати по 300 гектарів лісу, дочиста вирубуючи засмічену територію. Намагалися передусім відновити насадження бука, якому, аби досягти стиглості, потрібно рости 100 років. Ця порода має тонку, надзвичайно чутливу до механічних ушкоджень кору, тому вимагає до себе особливої уваги та зусиль. Бук відтворюється сам, а ми першими спробували вирощувати сіянці у шкілках і вже потім переносити їх на підготовлені ділянки. У такий спосіб цією породою засадили понад 82 гектари. До речі, рогатинський бук, за оцінками авторитетних фахівців, нині вважається найкращим у Європі».
   Очолюване Миколою Затварницьким лісництво впродовж 32 років визнавали кращим серед аналогічних підрозділів Івано-Франківського лісокомбінату, двічі воно було другим і лише раз – третім. Подивитися на дива, які робив рогатинський лісівник зі своїми однодумцями, приїжджали колеги мало не зі всієї України, а харківські та ленінградські вчені не полінувалися відійти від кафедр, аби на власні очі побачити в роботі винайдений Затварницьким «лісовий» плуг, що замінив працю 42 сапальниць.
   Важко Миколі Івановичу давалася праця у рогатинських лісах, котрі займають третину території району, – ціною трьох рубців на серці. Два інфаркти – до пенсії, один – після. Підліковувався і знову брався за роботу.
   На заслуженому відпочинку Микола Затварницький ще ціле десятиліття очолював районну ланку УТМР. Звірину й рибу беріг так само ретельно. В останні роки через хворобу в ліс не навідувався, сподівався, що там, як завжди, все гаразд.
     Випадок-стихія
   Уперше побачивши Рогатин, щойно призначений лісівник здивувався, що в центрі цього старовинного міста немає ні парку, ні скверу. Загорівся ідеєю створити парк. Але підтримки в районного керівництва не отримав. Витратив на владні аудієнції до чотирьох років. Запал почав згасати, та нового поштовху додав випадок.
   Якось раптовий буревій застав на «місці непосадженого парку» двох жінок із дитячими візками. Молоді мами ледь не лягали зверху, щоб захистити малюків від пилу. «Був би парк, – подумав у той час Затварницький, – стихія мала б менше простору». Знову зачастив лісівник до влади. Після чергових відвідин вийшов із кабінету голови і спересердя вилаявся. Лайку почув перший секретар райкому партії Кононенко, дуже порядний чоловік. Службовець попросив пояснити відвідувача причину такої поведінки. Як не ухилявся лісівник від прямої відповіді, але мусив викласти причину свого роздратування. Кононенко пообіцяв допомогти, і невдовзі справді під парк виділили 5 гектарів землі біля районної лікарні. Рішення ухвалили у березні, а у квітні лісівники почали садити дерева, з-поміж яких – кілька екзотичних платанів та тюльпанове дерево.
   Сьогодні рогатинський міський парк росте й міцніє, хоча екзотику послідовники не вберегли.