Кадровий кластер

• Автор:  Петро ЧЕЧЕЛЮК "Лісовий і мисливський журнал"
  
• Публікації, статті, Загальні новини

Престижем «лісових професій» повинна служити їх рання профорієнтація

Сьогодні серед керівників і спеціалістів лісової галузі ведеться мова про своєрідний «кадровий кластер», який повинен ретельно вивчати в ній ринок праці і здійснювати підготовку професійних кадрів, виходячи з потреб області, регіону, держави. Мається на увазі замовлення підготовки спеціалістів за усіма «лісовими» спеціальностями. Ця робота буде орієнтуватися на регіони, а потреби лісової галузі і ринку в спеціалістах будуть прогнозуватися на середню і віддалену перспективи. Не менш важливим питанням постає залучення в освітній процес інвесторів, пошук інших позабюджетних джерел фінансування. Частину цих клопотів повинен взяти на себе деревообробний бізнес.

Про це та інше ділиться думками заступник Голови Державного агентства лісових ресурсів України (ДАЛР) Володимир Бондар.

– Час і події підказують, що сьогодні галузевим вищим і середнім навчальним закладам необхідно заключати договори на підготовку спеціалістів на цільове навчання. Активну участь у цьому процесі повинні брати середній та великий бізнес – нова українська деревообробна промисловість, експортери. Дипломні роботи в такому випадку повинні бути погодженні з інтересами деревообробних компаній, аби в них вирішувалися конкретні завдання, які стоять перед виробництвом. Сьогоднішній студент має бути на «ти» з проблемами виробництва. Йдеться про відновлення зв’язку між виробництвом і навчальним закладом, який колись був нерозривним. Не зайвим буде повернення до дуальної освіти, коли навчальний план будувався таким чином, при якому значна частина процесу відбувалася на виробництві. Так готувались інженери. Бізнес і лісова державна галузь, у свою чергу, повинні дивитись у майбутнє, принаймні хоч би на років 5–10, і давати собі звіт у тому сенсі, які спеціалісти їм будуть потрібні.

Окремо скажу за студентську молодь, яка думає інноваційно, займає активну життєву позицію. Саме з неї потрібно формувати професійні колективи, які в найближчі роки зможуть запропонувати проривні рішення в галузі. До них, в першу чергу, належать вдосконалення системи ціноутворення на лісові ресурси на принципах рентного підходу до проблеми. Для цього ми вже давно маємо серйозний заділ і необхідні методичні інструменти: систему моніторингу цін на лісову продукцію, теоретичну і практичну базу таксації. На основі цього повинні бути створені принципово нові економічні і фінансові механізми, які дозволять забезпечити справедливий поділ доходів від використання лісових ресурсів між учасниками лісових відносин. «Затишно» має бути усім: державі, малому і великому бізнесу, суспільству. Це, звичайно, непросте завдання, оскільки зміна лісових законів і регламентуючих документів вимагає й адекватних змін в економічних відносинах. Це завдання (для початку) можна відпрацювати в пілотних проектах. Вони матимуть міцну підтримку в ДАЛР України. Тут активним гравцем повинна стати лісова наука, яка має для цього науковий заділ як з розробок стратегії лісового планування, так і практичного створення низки стратегічних документів у галузі лісового господарства.

В Україні гостро постає питання дефіциту кадрів у лісовій галузі. Як його уникнути? Пріоритетними спрямуваннями розвитку кадрового потенціалу є підготовка і перепідготовка як керівників і спеціалістів галузі, так і робітничих кадрів; підготовка спеціалістів у рамках цільових контрактів організацій-роботодавців з профільними навчальними закладами; професійна орієнтація школярів через функціонування шкільних лісництв.

Головним же сенсом, що стимулює поповнення в лісове господарство і деревообробний бізнес молодих спеціалістів і підвищує престиж «лісових» професій, слугує їх рання профорієнтація. Я маю на увазі шкільні лісництва – саме вони створюють оптимальні умови для розвитку творчих можливостей у різних сферах діяльності, оздоровлення і розвитку підростаючого покоління, становлення особистості дитини, її самовизначення в соціумі, в професії, формуванні громадянської, гуманістичної позиції у ставленні до інших людей, до суспільства і природи в цілому, до виховання лісоекологічної культури. Виховний потенціал шкільного лісництва необмежений. Тут здійснюються практично всі напрямки виховної діяльності: громадянський, патріотичний, гуманний, естетичний, трудовий і фізичний.

Кардинально покращити всю систему підготовки кадрів для лісової галузі можна тільки при активній участі бізнесу. До речі, крупні структури вітчизняної деревообробки усвідомлюють і уже налагоджують міцні ділові зв’язки з вишами і коледжами, допомагаючи їм із технічним оснащенням і організацією в себе на виробництві практики для студентів. І цим партнерство далеко не обмежується – найбільш прогресивні фірми і компанії беруть участь у формуванні навчальних планів, пропонують найбільш актуальні для себе напрямки навчання. Тобто, по суті, «заточують» майбутніх спеціалістів під свої потреби. Але все це поки що, на жаль, не склалося в систему. Щоб таке партнерство отримало широке розповсюдження, треба сідати за стіл перемовин і працювати. Якщо узагальнити таку делікатну тему, то великий бізнес готовий допомогти системі середньої і вищої професійної освіти, тому що кадровий дефіцит реально гальмує подальший розвиток галузі. Справа за невеликим – розробити взаємоприйнятний механізм державно-приватного партнерства, який дасть бізнесу гарантії того, що кожна гривня, вкладена ним у підготовку кадрів, виступить надійною інвестицією в майбутнє. І виграє від цього партнерства, за великим рахунком, і український ліс, і бізнес, і економіка держави.

Існує інша проблема. Стрімкий розвиток високих технологій у лісовій галузі в останні роки привів до відчутного згладжування меж між працею інженера і робітника. Використання інформаційних технологій, засобів автоматизації і роботизації вимагає від сучасних спеціалістів глибоких знань теорії і чисто практичних навичок, що, в свою чергу, призвело до дефіциту робітничих кадрів – звальщиків, спеціалістів з наладки деревообробних станків, операторів лісозаготівельних комплексів. Натомість, незважаючи ні на що, Україна продовжує продавати за кордон круглий ліс – сировину, отримання якої не вимагає ні інтелекту, ні інтелектуальної праці. Навпаки, до української сировини прикладає свій інтелект захід, багатіє на цьому і намагається довести постачальнику згаданої сировини, що йому зайва глибока переробка. Збереження таких «тенденцій» призводить до зниження ролі і місця лісового сектору в політиці і економіці держави, до активного витіснення України зі світових позицій в галузі імпорту лісопродукції з високою додатковою вартістю. Причина цьому – помилки, допущені в системі управління лісовим сектором, науковим і кадровим забезпеченням на різних етапах його розвитку.

Виправити старі помилки можна лише через інновації і динамічне використання досягнень науки. Модернізація будь-якої економіки повинна базуватися на використанні природних ресурсів з новими економічними моделями, в яких освіта, наука й інженерні досягнення відіграють вирішальну роль. На долю нових знань, які втіленні в технологіях і обладнанні, в розвинутих країнах світу припадає 80% приросту ВВП.

Новизна й інновації переважно створюються науковими організаціями і вишами. Тому, низька інноваційна активність у галузі пов’язується з відсталістю умов розвитку інноваційного середовища. По суті, в державі відсутній механізм комерціалізації інновацій, внаслідок чого вчені й інженери часто не можуть представити свої розробки на ринку, відсутня державна підтримка наукових досліджень – держава оплачує не інтелектуальну власність, а рутинну роботу спеціалістів. Державне фінансування наукових розробок являється, по суті, кошторисом на витрати, внаслідок чого дослідження проведені, результати надруковані в академічних журналах, але не втілені у виробництво. Усе це разом множить на нуль ефективність фінансування прикладної науки. Я вже не говорю про бар’єр відчуження науково-дослідних інститутів і вишів від профільних підприємств реального сектору економіки, який призвів до створення псевдоінноваційних продуктів, в існуванні яких немає потреби.

І про фінансування освіти. Як відомо, проект бюджету України на 2018 рік залишив коледжі і технікуми без державного фінансування і переклав цю функцію представницькій владі областей. Навчальні заклади 1-2 ступенів стануть «комунальними». Про це йдеться у додатку № 10 до законопроекту «Про державний бюджет України на 2018 рік». Викладачі цих навчальних закладів дуже занепокоєні новою витівкою Уряду, адже є гіркі уроки по такій «передачі» на місцеве фінансування мережі професійно-технічної освіти. Їхнім працівникам упродовж тривалого часу не виплачували зарплату, учням – стипендії.

Як депутат Волинської обласної ради, скажу, що моя рідна дотаційна область уже впродовж двох навчальних років утримує 23 профтехучилища, витрачаючи на них близько 300 млн грн. Таких коштів ледве вистачає на заробітну плату і комунальні послуги. Про якийсь розвиток не варто навіть говорити. Тому, наші галузеві коледжі ДАЛР України забере під свою опіку. Ми створимо резерв, з якого вони будуть фінансуватись.

Міносвіти України поки що не коментує сам процес передачі. Поки Мінфін України підраховує «можливості» місцевих бюджетів на утримання цих навчальних закладів, у регіонах точаться дискусії, що в такій черговій «новизні» у фінансуванні освіти існують великі ризики. Невтішні прогнози підтверджуються тим, що в місцевих бюджетах засоби на утримання закладів не передбачені. У новому Законі «Про освіту» для цих закладів виписаний «свій» рівень – так звана «спеціальна освіта». Але рамковий закон не пояснює в деталях ні призначення цього рівня, ні джерела його фінансування. Є лісові коледжі, які перебувають у структурі вишів, але останні не ставлять їх на свій баланс, хоча вони повинні це робити і фінансувати з засобів, які отримують від Міносвіти України. Проте виші не поспішають себе потіснити і коледжі залишаються «чемоданами без ручки». Тобто, проблем – купа. Але ми не дозволимо загубити те, чим сьогодні пишаємось. Лісові коледжі – це своєрідна скарбниця лісових кадрів. Підготовка кваліфікованих спеціалістів неможлива без практичного навчання, яке організоване на базі структурних підрозділів спеціалізованих навчальних закладів. Мова про навчально-дослідні лісові господарства. Я цікавився ними і скажу, що ці бази унікальні, багаті прекрасними спеціалістами і досвідом роботи з молоддю, яка навчається. В них створені всі умови для проведення навчальних і виробничих практик. Активно втілюються передові технології, електронні вимірювальні прилади, сучасна лісова техніка, добре обладнані нижні лісові склади.

Я ще раз повернуся до ранньої профорієнтації, яка повинна стати престижем «лісових професій». Шкільні лісництва – це спадкоємність поколінь. Екологічне виховання в шкільному лісництві – це пріоритетний напрямок розвитку сучасної школи і системи розвитку освіти в цілому. Екологічна освіта і виховання населення, а особливо – підростаючого покоління, формує економічне мислення і економічну культуру. Тому шкільні лісництва не повинні будуватися лише на ентузіазмі вчителів і лісівників. Для цього має існувати спеціальна програма з власним фінансуванням.

Сформувати екологічну культуру підростаючого покоління можна тільки за допомогою екологічних знань, природоохоронного просвітництва і лісоохоронної пропаганди. Такі аспекти реалізуються через проведення конкурсних заходів у галузі екології і охорони лісу, природоохоронних акцій, екологічних свят. Усе це, разом взяте, сформує особистість, яка зможе правильно оцінити ситуацію у навколишньому середовищі, приймати адекватні рішення і брати активну участь в охороні природи. Нам необхідно впровадити в масову свідомість дітей розуміння і потребу охорону лісу як важливої соціальної проблеми, виховання почуття особистої відповідальності за збереження природи, яка виключає можливість протиправної екологічної поведінки в лісі. Нам необхідно широко популяризувати діяльність і підвищення авторитету працівників лісової охорони і їх добровільних помічників. Людина не може рости і розвиватись, не взаємодіючи з навколишнім середовищем. Почуття і розум школяра розвиваються відповідно з тим, який характер носять його стосунки з природою. Подальший соціальний прогрес, розвиток економіки, науки і техніки не можуть здійснюватись без урахування наслідків впливу діяльності людини на природу, без виховання у підростаючого покоління екологічної свідомості і почуття високої відповідальності за стан довкілля. Людині потрібні нові знання, нова система цінностей.

Шкільні лісництва – одна з ефективних форм виховання екологічно і економічно обґрунтованого, соціально-активного ставлення до природи, формування навичок правильного природокористування, отримання молодим поколінням професійних знань, досвіду в роботі з лісом. Вони дозволяють повніше реалізувати виховний і освітній потенціал екологічних знань, забезпечать більш надійні основи екологічної відповідальності школярів, сприятимуть розвитку вміння вести себе в природі відповідно з загальноприйнятими нормами. Суттєву роль шкільні лісництва відіграють у професійному самовизначенні учнів. Беручи участь у заходах шкільних лісництв, школярі отримують додаткові знання з екології і лісогосподарських дисциплін, знайомляться з професіями лісового господарства, отримують теоретичну основу і практичний досвід, які необхідні і важливі при продовженні навчання в середніх і вищих навчальних закладах лісогосподарського і природного профілів.
Ще хочу сказати про Товариство лісівників України, VII з’їзд якого нещодавно відбувся у стінах НУБіП. Ніхто, крім них, не дасть таку усесторонню оцінку того, що відбувається у лісовій галузі держави, в тому числі, й в лісовій освіті. Ця організація сьогодні – зовсім не вузьке коло людей, «страшенно далеких від народу», а реально діюча, потужна громадська організація, об’єднання професіоналів лісової галузі, зокрема, і дієвий засіб для того, щоб у різних інстанціях відстоювати свої права. Не маю сумніву, що Товариство буде глибоко цікавитися проблемами лісової освіти і проблемами молоді, яка щороку вливається у шеренги лісівників.

Новообраний голова Товариства Юрій Марчук як науковець, як спеціаліст лісового господарства з багатим досвідом, як викладач найголовнішого аграрного вузу України, працюватиме в контакті з усіма лісовими громадськими і профспілковими організаціями, з освітою і наукою, з МінАПК, Верховною Радою і Кабміном України, деревообробною промисловістю, бізнесом і експортерами. Я вважаю, що це організація, з якою можна вирішувати проблеми на найвищому рівні. Такі організації однаково потрібні і державі, і бізнесу, так як вони доповнюють їх, вносять рівновагу, створюючи соціальний баланс. Грамотні й ефективно працюючі некомерційні організації потрібні самому суспільству з тим, щоб проблеми і потреби, які в ньому виникають, могли вирішуватися силами громадянської ініціативи, не чекаючи виділення на ці цілі засобів з державного бюджету. Тільки в такій «упряжці» ми зможемо поступово вирішувати проблеми з лісовою освітою.