Як живе найкраще лісництво України

• Автор:  Володимир ПРИХОДЬКО, Сергій ЦЮРИЦЬ. Фото Віктора РАЙОВА
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Минулого року Ківерцівське лісництво філії Ківерцівське ЛГ Поліського лісового офісу вибороло перше місце у Всеукраїнському конкурсі на краще лісництво України. За дорученням Президії ТЛУ голова Волинської обласної організації Товариства лісівників України Олександр Рибчинський вручив колективу диплом переможців і премію.

З того часу пройшло чимало часу. І ось під час чергової нашої зустрічі очільник Товариства лісівників Волинської і Рівненської областей знову згадав про переможців. 

– А як живе найкраще лісництво України? – мовив роздумливо Олександр Павлович. – Це тепер цікаво дізнатися усій Україні. 

Ось так ми опинилися у філії Ківерцівське лісове господарство Поліського лісового офісу. Директор підприємства Анатолій Ярмолюк, не зважаючи на свою зайнятість – у приймальні на аудієнцію із ними чекали і виконуючий обов’язки начальника Ківерцівського відділу Національно поліції України, кадровичка, підприємці, знайшов час і для зустрічі із журналістами.

– Анатолію Володимировичу, ваш лісгосп має найкраще лісництво України. Думаємо, не дарма його обдарували таким званням. Як воно пережило зиму, входить у весняно-літній період?

– Розпочну з того, що прийшовши сюди директором – на той час це був ще лісгосп, став об’їжджати лісництва. Не оминув увагою і "придворне", як жартома його називаємо, Ківерцівське. А це ж історія! Поки дійшов до лісництва, стільки наслухався усіляких розповідей… Ви ж там були, бачили його… Зараз там все по-новому… Але й колись воно також було привабливим і гарним. Там був унікальний дендропарк, у якому росла велика кількість рідкісних дерев, зібраних з усього тодішнього союзу. Про це подбав лісничий, який там працював. Люди йшли до нього, щоб сфотографуватися. Кожне весілля мало за честь влаштувати там фотосесію. Та пройшов час, все доросло до такого стану, що потрібно було вже прибирати. І десь переді мною все позрізали, позабирали звідтіль… А що й контора була у непривабливому стані, керівництвом управління – Олександром Михайловичем, мною, було прийнято рішення зробити там ремонт, впорядкувати територію,  щоб стало не згірш, як було колись. І це все відбулося. Там, на території є шишкосушарка, гаражі, ЛПС, пожежна машина. Господарство чималеньке. І після цього роботу лісництва було подано на конкурс і як результат – перше місце. 

– Ківерцівське лісництво, як і увесь лісгосп, а нині філія, з надзвичайно великою і цікавою історією, багатьма здобутками, з нього вийшло не одне покоління авторитетних керівників і видатних лісоводів. У Волинській області про це знають, а в Україні можуть подумати, що це звичайнісіньке лісництво. Хоча після Другої світової воно в усі часи задавало тон в державницьких справах, веденні господарства і навіть у лісовій науці. Хоч би й такий факт: у Ківерцівському лісництві росте плюсове дерево сосни звичайної під №1… Чому реєстр плюсових сосон почали складати з Волині, невідомо, але факт залишається фактом: саме на теренах Ківерцівщини росте сосна №1 України. Таких дерев тут понад десяток. Живці з них використовували для створення лісонасіннєвих плантацій для вирощування шишок

– Це особлива історія. І вона має продовження уже в наш час. Років три до повномасштабного вторгнення росії, перед реформуванням галузі було прийнято рішення поїхати у країни Прибалтики, щоб перейняти досвід по насінництву, лісорозведенню, створенню насіннєвих центрів і втілити саме у Ківерцівському лісгоспі. Це ми зараз і робимо. Так, у будь-якій справі все має свій початок і кінець. І наші номерні дерева – тепер вже історія. Не можуть деревостани, посаджені у 40-50-ті (а нашим плюсовим соснам – за 130) давати вже таку насінину, яку потрібно. Настав час, коли нашою місією, стає потреба втілити і відновити цю справу по-новому, дати можливість розвивати насінництво на сучасних засадах. З цією метою у нас будується насіннєвий завод, є теплиця.

– Ви були й одними з перших, хто став маркувати дерева, вводити електронний облік деревини… Першими створили плантації клонованих насаджень сосни звичайної…

– Ось і сьогодні у насіннєвому центрі, що знаходиться у Гаразджі, клонуємо плантації. Вже зробили дві тисячі щеплень. Рік будуть у теплиці…

Щоб шишкосушарка працювала, потрібна гарна шишка. Щоб шишка була якісна, має бути і якісне дерево, яке сьогодні ми щеплюємо… Має бути насіннєва плантація, яка тільки через одинадцять-дванадцять років буде давати якісну шишку і ця шишка потраплятиме на шишкосушарку. Тільки не на цю, що в Ківерцівському лісництві. Ми зараз зробили нову, сучасну, європейську. Закупили обладнання, отут збоку у філії побудовані теплиця, насіннєвий центр, цілий завод. Стоїть вже лінія для висівання. Не потрібно садити руками, є на те автоматизована лінія. Касети… З касет – на місяць у теплиці, відтак – на поле дорощування висівається і аж тоді цей сіянець із закритою кореневою системою висаджується у ліс. Але з насінини якісної, якісно доглянутий і посіяний. Він вже сформований, іде в ліс, де дуже швидко дає приріст і доброї якості. Це здійснюється під керівництвом головного лісничого Ореста Мороза, безпосередньо займається цим процесом очільниця насіннєвого центру Ольга Доля, а я лиш все контролюю. 

Гарні у нас фахівці. Я задоволений їх роботою. Раджу відвідати Ківерцівське лісництво, лісничий Михайло Затовканюк вас уже чекає.

Творці і бережники лісу

Будівля Ківерцівського лісництва знаходиться на околиці міста Ківерці. Навпроти – залізничні колії, вантажна станція, обабіч росте вже ліс. Тротуаром поміж розквітлих слив, зелених газонів прошкуємо до адмінбудівлі. На порозі нас уже чекає найкращих лісничий України Михайло Затовканюк. Провадить екскурсію лісництвом. 

– Це кімната для майстрів лісу, – мовить у просторому світлому кабінеті. –  Їх у лісництві п’ятеро: Сергій Мережа, Михайло Макаревич, Роман Павлюк – молоді і завзяті, їм трохи більше 20, найстарший і найбільш досвідчений серед усіх – Микола Марчук, під сорок вже й Олександру Бегалю. Лісництво дбає і про розвиток мисливського господарства, маємо свою дільницю, тож є у штаті і єгер Владислав Шкарлевич. Обов’язки помічника лісничого зараз виконує Сергій Квасняк. Ще один помічник Андрій Молошик проходить службу у ЗСУ. Бухгалтер лісництва Леся Сергіївна Барило – у кабінеті навпроти. А зараз хочу запросити на другий поверх у кабінет лісничого, – усміхається господар. 

За мить уже продовжуємо розмову з Михайлом Затовканюком у його кабінеті. Він доволі просторий, красивий, але дещо аскетичний – без зайвих меблів та прикрас.

– Яке у вас лісництво?

– Воно не маленьке. Відноситься до розряду більших і ресурсніших. Щодня виробничі завдання виконуємо по відвантаженню та реалізації продукції, щоб було чим платити податки і зарплату людям. Лісництво кожен день в роботі. Відводи лісосік, охорона лісу, посадки лісових культур. Нещодавно закінчили заготівлю березового соку, зараз завершуємо посадку лісових культур і в основному займаємося відвантаженням, відправкою, відводами… Ось так живе лісництво.

– Як розпочинається ваш робочий день?

– О пів на  8 я вже на телефоні. Є багато організаційних моментів, котрі потребують оперативного вирішення чи кореляції. Зараз час швидкоплинний. Буває так, що звечора заплануємо одне, а на ранок через погодні умови, якісь технічні поломки чи ще які інші причини можуть бути зміни. Тому о пів на 8 я вже на телефоні, а о 8 годині – вже у лісництві, починаємо планувати робочий день. Тут же й майстри лісу, які мають взяти бирки, бо в того люди дрова купують, там запланована машина відвантажується… Вони питають, хто має здійснювати навантаження, беруть для цього всі засоби – принтер, ПКП, папір, бирки і відправляються до лісу.

– Бути лісничим найкращого в Україні лісництва – як це? Поділіться емоціями для наших читачів, колег-лісничих, усіх товаристівців ТЛУ.

– Скажімо так: ми живемо у непростий час. Самі знаєте, що триває і війна, і галузь на реформі, тому щодня потрібно бути готовим до нових викликів і завдань, виконання планових показників. Окрім того, потрібно прагнути, щоб завжди і скрізь був порядок – починаючи з кабінетів, будівель, території лісництва, рекреаційних пунктів, екологічних стежок і, як мовиться, до кожного квартального стовпчика, майданчиків для підгодівлі звірини, пожежних водойм, лісових доріг, кожної майстерської дільниці, угідь лісництва загалом. Всюди намагаємось підтримувати охайний вигляд. Десь підмести, якісь кущі підрізати, підкосити траву, прибрати сухостій, поновити посаджені площі. Все це потрібно тримати на контролі. Не просто бути лісничим Ківерцівського лісництва, але день швидко проходить в роботі, без діла ніхто у нас не сидить. 

– Є у вас порозуміння з колегами?

– Порозуміння з колегами є. Хто молодший, ставав на роботу при мені. Хто досвідченіший, зі мною ділився досвідом. Розповідав, як колись робили ту чи іншу роботу, як краще виконати поставлене завдання зараз. Зібрався такий колектив, що один одного доповнює. Якщо навіть щось десь не ладиться з першого разу, намагаємося виправити. Можливо, десь і я чогось не помітив, то колеги мені підкажуть. Комусь із молодших потрібно часом щось підказати, направити, допомогти. Як мінімум, навчити, щоб вони робили так, як має бути, старалися виконувати свої обов’язки належним чином. 

– Весна… Які зараз найважливіші роботи у лісі?

– З розряду важливих для нас була заготівля березового соку. Згідно плану мали заготувати 10 тонн. Збирали сік на спеціально відведених для підсочки ділянках. Справилися із завданням буквально за тиждень. Хоч довелося трохи похвилюватися, бо спершу погодні умови заготівлі не сприяли, та згодом все пішло, як і потрібно. Так само і майстри спрацювали на відмінно: одного дня сирець здавала одна дільниця, іншого – друга…Так через день і чергувалися.

– Консервний цех ще працює?

– Працює. Робили "Звичайний березовий сік», «Бадьорість», «Березовий сік з лимоном»…

– Як проходила лісокультурна кампанія?

– Посадка лісових культур – це основне завдання на весну: потрібно провести її вчасно і якісно. На весну нам було заплановано створити 17 га лісових культур. На сьогодні ми виконали цей план на 99 відсотків. Одна площа була більш підтоплена, до кінця цього тижня і на цій площі висадимо ліс. 

– Директор філії Ківерцівське лісове господарство Анатолій Ярмолюк відрекомендував лусоугіддя вашого лісництва як найбагатші. Отже маєте й добротні ґрунти. Цікаво, яку схему посадки використовували цієї весни?

– Все залежало від типу лісових умов. Ми намагаємось вирощувати як хвойні насадження, так і дубові деревостани. Останні особливо ціняться. З дуба виходить найкращий діловий матеріал і навіть дрова мають найбільший попит у населення. На багатших ґрунтах використовували схему шість-сім рядків сосни і чотири-три дуба. Було й 8 на 2 і 9 на 1. На різних ділянках – по-різному. Стараємось виходити з тих умов і садити ті культури, що краще ростимуть. Для звірів підсаджуємо плодові дерева – черешню і лісову грушу. У нас зараз розвивається мисливське господарство, маємо на території лісоугідь вольєр для розведення диких свиней, які згодом випускаємо у дику природу. Вочевидь, ви вже бачили, як дикі кабани чималою сімейкою по зебрі переходять дороги на околицях Ківерців. Звіра побільшало… У нас є дикі свині, козулі, заєць…

– А зубрі трапляються вам на очі?

– Не часто. А ось лосів минулого літа бачив… Дикі свині, козулі і зайці найчастіші гості наших угідь. 

– Чи є випадки браконьєрства?

– Ми намагаємось попередити як випадки крадіжок, так і браконьєрства. Постійні рейди, планові і позапланові чергування, раптові виїзди в угіддя приносять свої результати. Зараз додасться робота по збереженню лісу від пожеж, бо з літом приходить спекотна погода, яка вимагає пильності і швидкого реагування. І люди тягнуться до лісу, десь хто недопалка кине, хтось вогнище розведе, а в нас ліс приміський… Тож завжди хтось має там чергувати… 

– Багато підтоплених площ лісу?

– Багато.

– Угіддя лісництва займають чималеньку площу. Встигаєте їх об’їхати, обдивитися?

– Стараємося.

– А є у вас улюблений ліс, куди ви намагаєтесь приїхати, щоб побути на одинці з природою?

– Є улюблені угіддя й місцина, де більш тихо, де звір ходить і ми його підгодовуємо. Заїдеш туди надвечір і дивишся, який гість до лісівників іде, де яка пташка співає… О 18-19 годині після роботи, як маю можливість, люблю заїхати в такі місця і послухати ліс. 

– У вашому лісництві високобонітетні плюсові насіннєві дерева починаються з номера 1, 2, 3… Є клоновані ділянки…

– Дійсно, такі дерева у нас є. Вони на особливому контролі. Щороку ми проводимо їх обстеження, майстри лісу ведуть за ними догляд, вони пронумеровані… 

– Коли ви стали переможцями конкурсу на краще лісництво, телефонували колеги, цікавилися вашим досвідом?

– Були дзвінки від колег з Житомирщини, які просили скинути відповідні світлини. Дехто ділився власним досвідом, цікавився, як нам вдалося отримати перемогу. Це комплексна робота. Починаючи від планових показників, від усього – заготівлі насіння, створення лісових культур, проведення доглядів, лісоведення, розвитку мисливського господарства, навіть вигляду нашого лісництва, його території… Від охорони і захисту лісу і до рекреації, спілкування з громадами, її людьми – всі ці показники впливають. Намагаємось зреагувати на кожен показник, щоб він був найкращим. Наш керівник Анатолій Володимирович Ярмолюк завжди ставить планку, скажімо так, не низько, ми відповідно боїмося його підвести і намагаємося тягнутися до цієї планки і зробити не гірше, а так, як було доведено або й краще. Ось такий результат у нас і вийшов.

– Вам довелося воювати. Розкажіть про цей період…

– Що ж тут розказувати. Як ви пам’ятаєте, війна застала усіх неждано-негадано. Так, як і всі хлопці, у перші ж дні став на захист. Я не один пішов. Нас із лісгоспу пішло восьмеро. Всі разом. Є один загиблий – молодий лісничий Звірівського лісництва Роман Данилюк. Йому славу і честь віддаємо. Мене звільнили з війська за станом здоров’я: потрапив у госпіталь і звідти лікарі відправили додому. Три місяці провів у ЗСУ…

– Де довелося боронити від ворога наші землі?

– З перших днів, як зараз пам’ятаю, 13 березня, а це була неділя, ми виїхали на межі Київської і Житомирської областей, тоді почали рухатися в бік Овруча. Це Чорнобильська зона. Ми займали оборонні рубежі другої лінії, готувалися зустріти ворога у разі прориву першої лінії.

 Я вирушив туди у складі нашої 100-ї нашої бригади, на той час вона ще рахувалася як тероборона, зараз переведена у сухопутні війська…

Я тоді був новобранцем. 500 людей!.. Всі тільки гуртувалися, проходили злагодження… Кожному, хто заступав на бойове чергування, визначався певний сектор відповідальності… Тоді для лісівників зробили окреме кулеметне відділення… Це було передбачено штатним розписом. Ми чекали, що ось нам дадуть нормальну зброю і ми будемо боронити Україну. Командиром нашого відділення був майстер Рожищенського лісництва Володимир Мірчук, він і досі боронить Україну на Сході… Але коли ми вирушили на бойове завдання, нас, кулеметників, розібрали по ротах. Кожна з них мала певну ділянку оборони і кожен її командир запросив до себе в роту кулеметника. Ми були з Юрієм Палюхом, без суворих наказів вирішували між собою, хто і коли має нести чергування. Всі хлопці знали, хто що має робити. Зброя повинна бути завжди справна, напоготові. Лісівникам багато що було знайоме по лісах, території, болотах, різних місцинах. Проводили і замінування територій, чергували постійно, знаходились у Чорнобильській зоні. Звідти наш батальйон відвели ще на прикордоння Білорусії для зміцнення, а потім вже без мене батальйон вирушив на Схід.

– Як складалася стежка у професію в лісничого найкращого лісництва? Хто ваша дружина, рідні?

– З дружиною ми познайомилися завдяки моїй роботі. Я починав свій шлях з помічника лісничого Воротнівського лісництва, де свого часу працював, на жаль, вже покійний, заслужений лісівник України Віктор Сергійович Романюк. У подальшому був переведений інженером з охорони і захисту лісу, і там продовжив свою роботу. Познайомився з дружиною при патрулюванні угідь. Біля одного з сіл побачив дівчину, зав’язалась розмова… Звали її Тетяною, вона вчителька, родом із села Човниця. Там ми зараз і проживаємо. Маємо доньку Улянку. Потім був переведений лісничим Звірівського лісництва. У ході реорганізації воно було відокремлене, я перейшов у Торчинське лісництво і вже згодом потрапив у Сокиричівське, а відтак і у Ківерцівське лісництво. Тут працюю вже третій рік. Стараюся. З Анатолієм Володимировичем Ярмолюком було зроблено дуже багато роботи. Він задавав тон, ми все виконували, ось так і дійшли до першого місця.

А народився я у с. Дачне Ківерцівського, тепер вже Луцького району, мама Марія і батько Сергій і досі там проживають, маю брата Миколу і сестру Катерину, вона також лісівничка, на даний час працює інженером лісового господарства у філії Ківерцівського лісового господарства. А як потрапив у лісівники, це ціла окрема історія. Я навчався у ВНУ ім. Лесі Українки, здобував професію "Природоохоронна діяльність". У 2012 році проходив у лісгоспі виробничу практику. Там і зафіксували мій номер телефону, а за два роки зателефонували із відділу кадрів, мовляв, набираємо молодих хлопців, чи не хотіли б спробувати. Зізнаюся, вагався, але вирішив все ж таки спробувати. Прийшов у лісгосп помічником лісничого, саме впроваджувався електронний облік деревини, ми його вивчали і впроваджували. Це й застосування бірок і нових документів. Працюючи, пішов у той же виш на перекваліфікацію, здобув другу професію магістра з лісового господарства. Так і працюємо.

Розпитали ми й про музейні плани щодо шишкосушарки.

– На даний час ми повністю її перекрили, зробили фасад, – мовить лісничий. – У середині вирішили залишити все, як є. Це ж старовинне обладнання і можливо з часом облаштуємо там музей. На сьогодні ця шишкосушарка вже нерентабельна. Зараз є нові лінії, механізми, де набагато кращий вихід насіння і в рази краща його якість. 

Але старші працівники кажуть: "Хай буде і стара сушарка. Можливо, потрібно буде показати дітям, молодим працівникам, щоб знали, з чого починалася господарка…"

– Йдучи до вас, помітили, що вже зацвів цвіт на деревцях вздовж головної алейки. Якщо не секрет, хто все це спланував?

– На вході перед лісництвом хотілося зробити все так, щоб виглядало по новому – і стильно, і сучасно. Щоб люди , які проходять чи проїжджають повз нас, бачили, що тут працюють лісівники. Бо, правду кажучи, коли розпочали ремонт, впорядкування, всі подумали, що хтось купив цю контору і вже щось будує. Шість десятиліть нічого подібного не робилося, а тут такі незвичні перетворення. Опалення й електрика були аварійні, зробили сучасне, провели Інтернет. Попереду поставили ліхтарі, посадили сливи, ото вони й цвітуть. А на задній частині облаштували міні дендропарк, де висадили і гінкго білобу, і модрину, і ялинки... А спроектував усе це наш керівник – Анатолій Володимирович Ярмолюк.

– Щоб хотіли побажати своїм колегам-лісничим зі всієї України?

– Робота наша, коли послухаєш старших і молодих, у всі часи була нелегкою. Хочу побажати, щоб ні в кого і ніколи не опускали руки… Хлопцям на фронті зараз також нелегко. Хтось каже, що важко працювати… А коли було легко? Років три тому також було важко. Тож, щоб не опускалися руки, щоб всі старалися бути одним колективом, бо лісівник чи на Волині, чи на Житомирщині чи деінде – це лісівник, одна лісівнича родина. Бажаю бути одним колективом – чи то зі своїм керівником, чи в лісництві. І щоб зажди були гарними колегами, підтримували цю хорошу марку і по праці, і по відношенню один до одного. Коли ми служили у ЗСУ і в Житомирській області зустріли лісівників, то вони дуже добре до нас віднеслися. Допомагали нам в усіх питаннях – копали траншеї, виділяли деревину для бліндажів… Ніби то й інша область, Збройні сили України, але вони дуже цінували нас саме через приналежність до професії лісівника. Старалися нам допомогти, знаючи, що ми такі самі лісівники, як і вони, і боронимо країну. Хочу всім сказати, що потрібно вище тримати голову і старатися встигати на всіх напрямках. Працею все здобувається. Виконуючи ті ж планові завдання, ми здобуваємо призові місця і разом наближаємо Перемогу. Так само важливо, скільки відвантажили деревини для ЗСУ – і на бліндажі, і в зимовий період на опалення. Відправляли вагони на Схід і на Південь. Коли нам подають вагони для ЗСУ, ми стараємось у найкоротший час їх завантажити, бо знаємо, що ця деревина потрібна максимально швидко, вона кудись має ще заїхати і з неї хтось має щось зробити. Так ми й нашу економічну міць підтримуємо. 

Зараз квітень, весна, все просинається, починає зеленіти, хочеться жити, йти на роботу, побувати у лісі, щоб поспостерігати за Природою. Коли ти знаєш, що ти створюєш культури, доглядаєш за ними, це додає сили для роботи і для кожного нового дня. 

Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ,
Член Ради Волинської облорганізації ТЛУ.
Фото Віктора РАЙОВА.