Чорнобиль, ліс і люди. Якою була роль працівників лісового господарства у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС?

• Автор:  Інна ЛИХОВИД, “Природа і суспільство"
  
• Загальні новини

35 років тому сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, уроки з якої досі виносить для себе Україна та світ. Відтоді багато фактів було розказано суспільству вперше, щось розсекречено, щось розтлумачено. Мабуть, так і має писатися сучасна історія. Проте незмінним лишається факт участі у ліквідації наслідків аварії сотень фахівців різних галузей, котрі повинні були виконати поставлені владою завдання – своєчасно і злагоджено. Пожежники, військовики, фахівці цивільної оборони, працівники станції, лісівники – всі працювали у перші тижні й місяці після аварії як один механізм. Про ризики для себе ніхто тоді не думав.

До речі, лісівників одними з перших мобілізували на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи. А коли почалося відселення мешканців сіл із 30-кілометрової зони, будинки для них в інших областях України зводили теж працівники лісових господарств. Хоча й інших завдань на той час вистачало. Нагадаємо, у 30-кілометровій Чорнобильській зоні під радіаційне забруднення потрапило 110 тисяч гектарів лісу. Багатьом відома ділянка так званого рудого лісу, що сягав площі 450 гектарів, завдовжки два кілометри, саме тут найбільше постраждали соснові насадження. Під дією радіації на цьому лісовому масиві дерева поруділи і повсихали за декілька днів після аварії. Відновити ліс навіть тут – теж було одним із завдань лісівників. А ще – охорона лісів від пожеж у перші після аварійні місяці, недопущення виходу із найбільш забруднених ділянок ЧАЕС і навколо неї стічних вод.

Контроль за цими завданнями ліг на плечі Віктора Анатолійовича Парфенюка, заступника начальника управління з охорони та захисту лісу у складі Міністерства лісового господарства (управління було створено у перші тижні після аварії). Про роботу лісівників у зоні відчуження Віктор Анатолійович навіть відзняв фільм, котрий кілька років тому переглядали з колегами на засіданні Держлісагентства, присвяченому черговій річниці аварії на ЧАЕС. Йому справді є що показати і розказати, у короткій розмові із нами Віктор Парфенюк зазначив, що назбирав чимало архівних матеріалів. «Над відновленням території станції спочатку працював весь Радянський Союз. Прибирання рудого лісу, найбільш небезпечного, було зроблено дійсно спільними зусиллями, над цим працювали героїчно усі. Але вся рутинна робота лишилась нам, лісівникам, на 30 років», – згадує Віктор Анатолійович.

Управління з охорони та захисту лісу працювало спільно з управлінням пожежної охорони та інженерними військами. Як вже згадувалося, основним завданням стало убезпечення Дніпра від забруднення радіонуклідами. Аби стічні води із найбільш небезпечних ділянок ЧАЕС не потрапили до ріки, побудували спеціальну споруду. Прибирання рудого лісу також контролював Віктор Парфенюк. Як розповідав він раніше, необхідно було створити бар’єрну мінералізовану смугу навколо нього, причому у досить короткі терміни та ще й чималих масштабів: завширшки 30 м і завдовжки майже 6 км. Управління Віктора Анатолійовича здійснювало технологічне забезпечення та приймання виконаних робіт.

Напередодні чергової річниці Чорнобильської аварії «Природа і суспільство» поспілкувалася з кількома очевидцями тих подій.

«Це була звичайна «чорна» робота»

Анатолій Сабадир на той час обіймав посаду головного спеціаліста Міністерства лісового господарства в управлінні механізації та нової техніки. Нині – Заслужений лісівник України. Тоді ж його завданням було налагодження доставки спеціалізованої техніки. Пригадує, що найтяжче було роздобути вантажопідйомні засоби. «Хоч було і сутужно, але вже на третій день після аварії були вирішені питання доставки кранів – були прямі поставки з Цілинограда (Нур-Султан, Казахстан), – розповідає лісівник. – Для того, щоб вивозити дерева, кілька заводів надали спеціалізовані машини, а перед цим працювали конструкторські бюро, які ці машини спроєктували. Запорізьке науково-виробниче об’єднання і конструкторське бюро виготовляли спеціальні засоби для фільтрації повітря, тобто задіяні були всі. Коштів вистачало на додаткове виготовлення техніки, позапланове. Із відряджень не вибували, то на один завод поїхали, то на другий. А потім почалася підготовка до того, що нам передавали величезні площі під залісення, ці роботи тривали до 1994 року. Для залісення на наше спеціальне замовлення, термінове для України, доставили 34 одиниці лісосадильної техніки».

Крім цього, лісівники допомагали пожежникам. «Тоді ж було Міністерство надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків на ЧАЕС, і лісівники працювали сукупно з пожежниками.

У наступні місяці після аварії вони готували підручні матеріали для пожежників, мішки з піском для вертольотів, розчищали смуги для технологічних проїздів. Покійний Анатолій Мороз ішов перед БТРом у звичайному «хебешному» костюмі, в кепці, з респіратором і показував тим хлопцям, куди виїхати. Це була звичайна «чорна» робота. Колеги Віктор Кондратенко, Григорій Ігнатенко, Михайло Андросенко – всі вони щоденно виконували свою роботу, а далі треба було думати про наступні роки. Маю на увазі, що треба було виготовити всю спеціалізовану техніку для відновлення лісу, зокрема, автоматичні машини для посадки насаджень. Тоді до цього залучали 10–15 заводів, кожен робив якісь окремі деталі, а на одному робили збірку цієї техніки до купи», – пригадує Анатолій Іванович.

Більшість завдань виконувались паралельно з основною роботою. Згадує наш співрозмовник і тих, без кого історія відновлення чорнобильського лісу була б неможливою: «Валентина Островська на той момент була головним лісничим Поліського лісгоспу. З нею вирішувалась велика кількість організаційних робіт: десь необхідно було поставити трактор на обслуговування, машину заправити, людей погодувати, то вона з усім допомагала. Поліський лісгосп мав технологічний майданчик, куди приймали техніку і обладнання, що йшло для виконання робіт. З нею в тандемі вирішували велику кількість завдань».

Розповідає Анатолій Сабадир і про тогочасний експеримент: «У Тростянецькому лісгоспі на станції Смородиново був завод з дражування насіння цукрового буряка. Я написав пропозицію, що аби зменшити витрати на виконання посадкових робіт, треба провести підготовку ґрунту і засівати землю такими ж драже. Тоді на заводі зробили величезну партію насіння, яке попередньо подражували. Валентина Островська якраз забезпечила як наземне виконання робіт, так і супровід, щоб можна було на кинутих агарних землях посіяти ліс. Варто згадати і про Валерія Брєжнєва, який на той час був першим заступником міністра лісового господарства. Він особисто стояв на зерновій сівалці і контролював роботу, щоб можна було посіяти траву і не допустити повторного переносу радіонуклідів разом із пилом. Це унікальна людина, яка зробила колосальну справу на власному прикладі».

Працювали злагоджено і з землі, і з неба.

За дещо інший напрямок роботи відповідав Віталій Білоус, нині він працює на посаді заступника директора Державного спеціалізованого лісозахисного підприємства «Київлісозахист». А впродовж 1986–1989 років керував спеціальною групою Міністерства лісового господарства, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Віталій Павлович відзначає, що тоді просто виконували буденну роботу, ні про пільги, ні про ризики, ні про наслідки для здоров’я ніхто не попереджав, а через відносно молодий вік тоді про це не особливо й думалось (на час аварії на ЧАЕС лісівникові було 34 роки).

«Мене долучили до створення спеціалізованих груп для боротьби з пожежами – як керівника спецгрупи. У травні 1986 року в Міністерстві лісового господарства створилося управління захисту лісу, вже після виникнення пожежі, якраз щоб керувати процесами у Чорнобильській зоні. Відповідно до наказу міністра певні люди, в тому числі і я, керували такими спецгрупами. Ми повинні були забезпечити їхню життєдіяльність», – каже Віталій Павлович.

Загалом, спецгрупи працювали у зоні у період із червня до листопада 1986 року. Тривалість перебування кожної – по 14 днів. У складі групи було до п’яти осіб. Пізніше такі спецгрупи перебували у зоні по 22 дні. «Нам видавалися талони, вимірювачі радіації, щоб забезпечити певну охорону тих чи інших осіб. Проводилися щоденно наради у Бориса Щербини (заступник голови Ради Міністрів СРСР, очолював урядову комісію з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС). Потім вирішували проблеми зі знаменитим рудим лісом, що зазнав радіоактивного впливу. Сосна була вся руденька, а берізки, як жартуючи ми називали, були як наречені, – пригадує Віталій Білоус. – Наступної весни їх зрізали, уклали в траншеї, а потім лісівники ці ділянки засівали травою і посадочними машинами створювали нові лісові масиви. Садили новий ліс… На нарадах нам оголошували, що рівень радіації при весняних шквальних вітрюганах збільшувався десь у сто разів. Це не був секрет, нам говорили, щоб були обережні. Зрозуміло, що радіація була на землі, в пилюці, в ґрунті, вона не могла одразу кудись подітися».

До зони ЧАЕС спецгрупи потрапляли або наземним, або повітряним способом. Як розповів Віталій Павлович, кожен просто робив свою роботу, та при цьому на відмінно працював зв’язок між усіма підрозділами, інформацію про загорання у певному місці могли отримати навіть з борту вертольота. Реакція була миттєвою.

«На перших порах у зоні працювали «вертушки», що прибули з різних військових частин. Начальником авіабази був Микола Андрющенко. У свій час ми опрацювали взаємодію з авіабазою, спецгрупою, військовими, пожежниками на випадок гасіння тої чи іншої умовної пожежі у Чорнобильській зоні. Якби ми працювали так зараз в Україні, як тоді було організовано… Були команди – й одразу їхнє виконання. Загорання ліквідовували на невеликих площах, не так, як нині.

Мені здається, що роль лісівників така ж важлива, як пожежників, атомників, усіх, хто був до цього залучений. Ми робили свою роботу, щоб не допустити пожежі, вторинного забруднення території страшними ядерними відходами. До цього часу ніхто ж не знає, де в тому чи іншому місці зони радіації більше чи менше», – скромно характеризує свою участь у ліквідації наслідків аварії Віталій Павлович. Але з таких скромних внесків сотень людей і складається вся Чорнобильська історія.

Підготувала Інна ЛИХОВИД,

Газета “Природа і суспільство”