Честь Роду, громади, держави

• Автор:  Валерій Самоплавський, Анатолій Сабадир, Лісовий і мисливський журнал”
  
• Загальні новини, Публікації, статті

Про легендарну особистість у лісовій галузі – Георгія Івановича Бабіча.

     Життя з поглядом у майбутнє

   Служінню лісовій справі Георгій Іванович Бабіч віддав близько 60 років. Колишній воїн, учасник Другої світової війни, після студентської лави, присвятив своє довге, творче і насичене життя лісу. Знання, досвід та природні здібності нащадка славетного козацького роду зобов’язували брати на себе відповідальність, бути Лідером. Талановитому організатору було доручено очолювати Рава-Руський, Бродівський лісгоспи, а згодом Львівське обласне управління лісового господарства. Становлення лісової галузі відбувалось у найскладніших умовах – повоєнна відбудова потребувала сталої заготівлі і ритмічних поставок деревини з одночасним відновленням скаліченого війною лісу. Одночасно розгорталися раніше невідомі за масштабами роботи зі створення нових лісів, як основи, у майбутньому, сталого розвитку аграрного сектору України. Через 50 років потому відзначать – кожен п’ятий гектар українського лісу – рукотворний. А у той складний час – слово підтверджувалось конкретною справою.

   Досвід та здібності Георгія Івановича Бабіча набули особливої ваги після його призначення на посаду заступника Міністра, а пізніше – Першого заступника Міністра лісового господарства України. Сприйнявши концепцію Міністра – Бориса Миколайовича Лук’янова – щодо створення комплексних лісогосподарських підприємств – лісгопзагів, розпочали роботу, розраховану на десятиріччя! Комплексність гарантувала створення тисяч нових робочих місць, зокрема для людей з обмеженими можливостями, цілорічну зайнятість персоналу, раціональне використання лісосировинних ресурсів, щорічне поліпшення умов та безпеки праці, стале зростання її продуктивності! Окрім того – формувався базис вирощування лікарсько-технічної сировини, розвиток лісохімічних виробництв, нарощування виготовлення товарів народного вжитку та художніх промислів.

   Та ключовим лишалося питання нарощування обсягів технічного переоснащення, як базису зростання продуктивності праці. Замислимось і оцінимо масштабність – на початок формування Генерального плану розвитку лісового господарства України (1956–1957 рр.) у тракторному парку було 338 од., у тому числі – 132 од. застарілих навіть для того часу «Універсал» У-2. Активна діяльність очільників лісової галузі, наполегливість у захисті значимості українського лісу сприяли тому, що на кінець 1970-х років лісгоспи мали 2474 трактори! Науково-дослідну роботу із обґрунтування оптимального складу машино-тракторного парку для лісгоспів рівнинної частини УРСР очолив Т.Т. Малюгін. На початок 1990 р. машино-тракторний парк був близьким до оптимального і налічував понад 8250 одиниць. Енергоозброєність одного робітника зросла з двох к.с. до 21,5 к.с.
   УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького було доручено очолити та координувати подібну роботу для усіх лісорослинних зон та економічних районів СРСР.

     Розробка та організація реалізації програми «ЛІС» (1977–1979 рр.)

   З додержанням усіх юридичних канонів, за участі науковців та широкого громадського обговорення було виважено кожен напрямок комплексного ведення лісового господарства. І нині цей документ, з незначними корективами на зміни в суспільному устрої, може стати в пригоді фахівцям.

     Формування довготермінової програми розвитку лісової інфраструктури визначало:

♦ Завдання «ДІПРОЛІСу» та «Ліспроекту»;
♦ Створення окремих до­рож­ньо-будівельних підрозділів у структурі підприємств;
♦ Реконструкція Шепетівського буто-щебеневого кар’єру з метою забезпечення потреби у витратних матеріалах;
♦ Поєднання виконання лісодорожніх та гідро-лісо­ме­ліо­ра­тивних робіт.

     Реформування системи спеціалізованих підприємств лісогосподарського   машинобудування та розвиток виробничої кооперації мало на меті:

♦ Модернізувати і технічно переоснастити парк метало­обробних верстатів та ко­ва­ль­сько-пресового обладнання;

♦ Забезпечити високий рівень уніфікації вузлів та деталей у галузі спеціалізованого машинобудування держави;

♦ Звести виробничі потужності чавунно-ливарного виробництва на Житомирському заводі «Спецлісмаш» і освоїти щорічний випуск 4500 тонн відливок деталей лісових машин та дерево­обробних верстатів (ця дільниця на початку 1980-х років була найдосконалішою в Україні).

   Опрацювання технологій оп­ти­мального розкрою металопрокату з використанням плазмового різання НДІ електрозварювання ім. Патона розпочиналося на заводах «Укрспецлісмашу»…

   Окремим завданням було освоєння виробництва засобів для забезпечення заліснення яруг, крутосхилів та формування терас. Рівень виконання засвідчують три медалі міжнародних виставок.

   Будівництво та організація технологічного процесу в першому в СРСР лісовому розсаднику на гірських терасах у Турківському лісгоспзазі. Метою наукових досліджень та виробничої практики було забезпечення цільового вирощування головних лісоутворюючих порід із врахуванням вертикальної зональності та відбору стійких і високопродуктивних порід, корінних деревостанів. Розпочату роботу було завершено за часу здобуття незалежності Україною.

   Забезпечення виконання комплексу робіт із відселення постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС, формування у лісових масивах технологічних коридорів для спорудження ліній газопроводів та доріг у зоні забруднення радіоактивними нуклідами (РН). Завдання урядової комісії було виконано вчасно. Без лементу та переможних реляцій.

     Робота радника та громадсько-виховна діяльність

   Вік та швидкоплинний час значно виснажили здоров’я, але лише перевірили на стійкість характер справжньої Людини. Чисельні учні та правонаступники по службі в лісовій галузі з глибокою вдячністю згадують Георгія Івановича. Коректна підказка, порада, аналітичний висновок були завжди слушними як на нарадах, так і на засіданнях Колегії Мінлісгоспу.

Сімейні традиції

   Подружжя Бабічів виростило і виховало чотирьох синів. Онуки та правнуки – найвища нагорода для справжнього Роду. Глибокий зміст закладено нашими пращурами в традицію збереження пам’яті про тих, хто пішов у Віч­ність. То є основа формування Духовності та Честі Роду, громади, держави.

   Розмірковуючи над викладеним, бачимо лише штрихи до портрета особистості. Відсікаємо закид: «Час був такий». Не нами карбовано – час не обирають, у ньому живуть і помирають. Та постать Георгія Івановича свідчить про інший наголос – ідуть у Віч­ність і пам’ять прийдешніх поколінь.

Валерій САМОПЛАВСЬКИЙ,
колишній Міністр (1987–
1997 рр.), Голова Державного
комітету (1997–2002 рр.)
лісового господарства України,
Анатолій Сабадир ,
колишній заступник начальника
управління техполітики
Держкомлісгоспу України,
“Лісовий і мисливський журнал”